Війна – час, коли героями стають реальні люди. Поспілкувались з жінкою-командиром мобільної вогневої групи з казковим позивним Рапунцель та її підрозділом.
Пресслужба командування ОУВ «Волинь» дізналася, як це насправді «тримати небо» і в кого ми віримо під час кожної повітряної тривоги.
- Як з’явився Ваш позивний?
Р: Побратими прозвали мене за довге волосся.
- Чи вважаєте, що жінка-командир у ЗСУ – скоріше виняток, ніж правило?
Р: Не вважаю, що стать впливає на готовність виконувати бойові задачі. В Україні зараз багато дівчат керують різними підрозділами.
- Скільки людей у Вашому підпорядкуванні, як вдається налагоджувати роботу?
Р: В моїй групі наразі 9 військовослужбовців від 27 до 42 років. Усі хлопці з бойовим досвідом, тому робота йде легко. В задоволення працювати з людьми і не тільки у моєму підрозділі, бо всі об’єднані навколо однієї мети. Ніхто не дивиться на те, що я дівчина, чи молодша по віку, на рівних радимось, підказуємо один-одному.
- Чим займались до повномасштабного вторгнення? Якими професійними навичками Ви володієте і як їх вдалось здобути?
Р: Я навчалась у військовому інституті. У мене вся родина військові, тому моя майбутня професія була очевидна (сміється). Загалом, ми усім підрозділом багато навчались, мали бойові виїзди, набирались досвіду, аналізували як працюють інші.
«Відчуття адреналіну у всієї групи, але працюємо далі з холодною головою і кожен продовжує виконувати визначені задачі»
- Які це відчуття, коли вдається влучити у ворожу ціль?
Р: Відчуття адреналіну у всієї групи, але працюємо далі з холодною головою і кожен продовжує виконувати поставленні задачі. Ми чітко визначаємо сектори у
яких можна працювати і далі чекаємо команди.
- Як виглядає протиповітряна оборона? Який у вас механізм роботи?
Р: Мобільні вогневі групи в основному працюють з шахідами і користуються стрілецькою зброєю різного калібру. Мобільна група виїжджає за вказівкою вищого керівництва, оперативні чергові кажуть точки, де група може розгорнутись і відпрацьовуємо по ворожих об’єктах.
Потужніші і більш стаціонарні установки ППО встановлюються в безлюдних місцях, щоб уникнути ризику здачі позицій ворогу, вони можуть збивати ще й ракети.
«Браунінг М2 – це наша смертельна зброя проти шахідів, вбивча сила для ворога»
- Чи доводилось вчитись користуватись зразками Західної зброї? Чим з озброєння найбільше пишаєтесь?
Р: Мабуть, найбільш потужне, що в нас є для відпрацювання - Браунінг М2, наша смертельна зброя проти шахідів, вбивча сила для ворога, він дуже ефективно застосовується. Навчаємось весь час, хоч досвід вже більше року, але якщо треба усі разом читаємо, надолужуємо, дивимось відео, зокрема зарубіжних партнерів.
- Щоб вогнева група була ефективною, що необхідно мати у себе на забезпеченні? Чи є щось, чого вам не вистачає?
Р: Щоб ефективно відпрацьовувати по цілях ми оснащені тепловізорами, стрілецькою зброєю, планшетами, різними видами прожекторів, біноклями з азимутами, тощо. Командир використовує лазерний цілевказівник. На даний момент наша команда повністю оснащена, не можу навіть одразу і сказати чого не вистачає.
- Чи впливають погодні умови на вашу роботу?
Р: Не тільки на нашу роботу, а в принципі на ситуацію на полі бою. У сиру, хмарну погоду, під час туману дуже допомагають прожектори та прилади нічного бачення. Також у зоряну ніч важко обійтись без тепловізора. Але не забуваємо, що безпілотні апарати противника теж залежні від погодних умов.
«Максимальне зосередження лише на бойовій позиції, вдома ми увесь час жартуємо. Якщо це можна так назвати, бо де кинув рюкзак, там і дім»
Побратими Рапунцель позивні розкривати не захотіли однак не на камеру поділились власними враженнями про службу у підрозділі:
- Як вдається підіймати бойових дух, на що схожий спільний побут?
Військовослужбовець: Найбільше допомагає гумор. Відпрацювали, збираємось разом, розказуємо смішні історії, ділимось емоціями і сміємось. Під час виконання завдань бути постійно серйозним просто нереально, однак "вдома" ми увесь час жартуємо.
- Вдома?
Військовослужбовець: Зрозуміло, що це не про рідний дім (посміхається) для нас дім там, де кинув рюкзак. Також, дуже підтримує родина, коли з ними вдається поспілкуватись, а як ні, то підбадьорюємо один одного.
- Ворог вже не один тиждень поспіль проводить нічні атаки, як виходить триматись та уникати стресу недосипу?
Військовослужбовець: Це робота і ми маємо виконувати її ефективно для захисту наших рідних. Працюємо і вдень, і вночі. росіяни атакують в темну пору, щоб тяжче було відбивати атаки. Але ми вже чудово виявляємо їх зброю у будь-який час.
- Чи важко нести службу?
Військовослужбовець: У мене поки не було і немає жодних скарг. Поживемо – побачимо.
- А чи маєте власні талісмани або обереги?
Військовослужбовець: Звісно, один з особливих - подарована нашивка з качечкою.
- Скільки часу разом служите? Чи можете сказати, що між Вами склався міцний родинний зв’язок?
Військовослужбовець: Ми вже навіть більше як родина (сміється). У кожного з групи є відповідальність один за одного, можемо розрізняти емоції, настрій побратимів – велика військова родина.
Коментарів немає
Залишити коментар