Втратив на війні ногу й переніс клінічні смерті: історія волинянина

  • Головна
  • НОВИНИ
  • Втратив на війні ногу й переніс клінічні смерті: історія волинянина
image
Назар Тарадюк / 22.05.2023 / 0 Коментарів

Внаслідок боїв на Миколаївщині сильне поранення отримав боєць із Волині Ігор Скучинський та втратив ногу.

Чоловік переніс дев'ять операцій, дві клінічні смерті, часткову ампутацію лівої ноги. Ще 18 уламків снаряда залишились у тілі. Попри все це боєць продовжує нести військову службу. Свою історію військовослужбовець розповів Суспільному.

Ігор Скучинський у лавах Збройних Сил із 2017 року. З його слів, напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну був на рівненському полігоні. "Готувалися в штатному режимі, несли службу, були злагодження, відновлювали техніку, яка була пошкоджена, бо техніка трошки зношена, працювали з особовим складом. Якоїсь напруги не було", – розповів боєць.

23 лютого опівночі розвідгрупу, в складі якої він перебував, підняли по тривозі: бійці отримали зброю, боєприпасами та двома машинами виїхали в напрямку Київської області. Одне з перших бойових завдань, сказав Ігор Скучинський – це знищення моста в селищі Поліське, аби унеможливити просування ворожих військ. У цьому допомогла українська військова авіація, завдавши превентивного удару. Далі, каже боєць, група виїхала на Житомирщину, в місто Овруч.

"З Овруча ми дісталися КСП бригади в розпорядження командира. Я знаходився на місці і чекав наказу від Олександра Петровича (командир 14 ОМБР Олександр Охріменко – ред.) для висування в найбільш гарячі напрямки. Територія, яку за наказом Головнокомандувача мали обороняти військові, каже волинянин, була надто велика, тому командир 14 ОМБР вирішив створювати мобільні групи. Ігор Скучинський каже: це дозволило методом наскоку та засідок розхитувати противника.

"Не було впевненості, чи не підуть з білорусі на Рівненщину і її теж треба було перекривати повністю вздовж державного кордону, і бути готовим до усього", – сказав боєць.

Бій на Миколаївщині та поранення

Після звільнення Київської області бійці волинської 14 окремої механізованої бригади вирушили на Миколаївщину. Там торік 23 березня поблизу села Партизанське Ігор Скучинський отримав поранення в ногу та спину з різницею у дві хвилини. З його слів, коли зрозумів, що не може евакуюватися, вирішив викликати вогонь на себе.

"Спочатку я отримав поранення з 30-мм гармати, з бойової машини десанту ворожої, а потім з тої ж самої гармати, тільки то вже рикошетом від гілок в спину. Уламки були невеликі, але багато і дуже сильна кінетична енергія. Під час бою час дуже тягнеться, він здається гумовий", – говорить розвідник.

Колону російських військових Ігорю з побратимами вдалося частково знищити: ворожу техніку і виводили з ладу, і спалювали. Бій, каже чоловік, тривав 15-20 хвилин. Отримане поранення, як сказав сам волинянин, ставило під загрозу відступ основної групи. Евакуюватися звідти пораненому волинянину допоміг побратим, молодший сержант Мирон Химиця, який постійно був поруч і не давав поринати в сон.

"Коли мене витягнув, і ми в полі чекали на евакуаційну медичну групу, в мене була велика крововтрата, і я злився на нього, і просив не чіпати, дати спокійно заснути, бо боліло дуже. Товариш мені вколов свій, але на мені були засоби індивідуального захисту, а там кевларова плита, і укол припав на плиту і розтікся. Напевно тому я і вижив і не помер від больового шоку, що у свій час я когось спас", – каже військовий.

Лікування, реабілітація й повернення на службу

Процес лікування та відновлення після поранення зайняв 11 місяців. Зараз, каже Ігор Скучинський, специфіка протеза не дозволяє повернутися до минулих навантажень. Він – майстер спорту України з гирьового спорту.

"Стопа вона зроблена у вигляді ресори, на верх одягається гумова калоша, тому що треба мати опору, і взуття треба на щось одягати. А протез має сім шарнірних з’єднань і гідравлічний поршень. З п’ятки він не згинається, щоб не послизнутися і не впасти", – сказав чоловік.

Розповідає: увагу на протез особливо звертають діти з цікавості. "Діти – це окрема каста, які запитують: "Дядько, ти робот?". Я кажу: "Тільки по секрету – трошки, але нікому не говори", – зазначив волинянин.

Як зазначив боєць Ігор Скучинський, хоч його життя і поділилось на до та після, залишається у строю й далі, передає бойовий досвід майбутнім розвідникам і вірить у перемогу України. Говорить: хоче спокою, миру, насолоджуватися життям і ростити дітей.

"Я не розраховую на те, щоб мене хтось леліяв і носив на руках і казав, який я молодець. Подивіться, як в нас все прекрасно. В тиші живемо. Читати книжки хочу цікаві, спілкуватися з цікавими людьми, і служити далі", – додав волинян.

Коментарів немає

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *