НЕФОРМАТ з Катериною Той: Юлія Вусенко

image
Оля Коновалова / 20.04.2021 / 0 Коментарів

Юлія Вусенко відверто розповіла про рекордні озеленення планети, політику та права жінок у проекті НЕФОРМАТ з  Катериною Той.

Перегляд займе у вас всього 12:44 хв.

— У нас у студії, в програмі «Неформат», політикиня Юлія Вусенко. Будемо говорити про всі її ініціативи, про якісь маленькі секрети.

— Я вперше у вас у студії, вітаю. Дуже приємно, що є нові медіа. Мені здається, Волинь уже зачекалася на нові медіа, дуже класно, що вони створюються.

— Так, зачекалися прямо з феєрверком – вийшло так! (мається на увазі те, що засновниці інформаційно-політичного видання Insider Media Group Катерині Той спалили днями автомобіль).

— На мою особисту думку, в будь-якому разі очевидно, що це паралель з професійною діяльністю. Мені здається, що наша область  вона зачекалася формату, коли люди будуть говорити, незалежно до політичних прив’язок, незалежно до якихось взаємодій між собою. Тому що є ряд медійних ресурсів, які синхронізовані, і це очевидно.

— Яка взагалі у Європі могла бути реакція на подібне? У нас в суспільстві всі шоковані, але так, у нас таке робиться. Ні для кого не секрет, що й тобі спалили авто у 2014 році, мабуть, так само, через твою діяльність. Як суспільство має реагувати на це?

— Суспільство, по-перше, повинно засуджувати, по-друге  комунікувати між собою, максимально включатися в те, аби було проведено розслідування. Хочу навести такий випадок, коли я, перебуваючи в Сполучених Штатах, отримувала систематично на мобільний телефон повідомлення, де було записано марка авто, його номер, могла навіть бути вказана кількість людей, в якому напрямку воно рухалося. Причому я могла знаходитися в одному штаті, а мені прийшло повідомлення з абсолютно іншого штату. Коли я вперше це отримала, то дуже здивувалася, перепитала, що це. На що мені повідомили, що резонансні події в рамках цілої країни, вони автоматично поширюють інформацію про це. Тому що люди повинні включатися, розуміти, що відбувається, і допомагати слідству в межах своїх можливостей.

—  «Рівні можливості». Я бачу, зараз у тебе проходить така ініціатива. Ти їздиш по різних районних радах. Що це за ініціатива, у чому її суть?

— Це створення гендерних груп, які називаються «Рівні можливості», у Радах Волинської області, і не тільки Волині. Я є регіональним представником Української жіночої демократичної мережі. Цю організацію ми створювали в 2017 році за ініціативи Міжнародного республіканського інституту. Це досить відома громадська організація, яка діє на території України, фінансується урядом США. Ця організація здійснює свою діяльність в напрямку збільшення активності жінок, жіночого лідерства. Ми об’єднуємо їх навколо проблем соціально незахищених верств населення. Я чула випадки, коли мами по 15 років носять неповносправних дітей на руках до школи, або коли я розумію, що подекуди для таких людей, які мають певні обмеження через вади зі здоров’ям, є надзвичайно важливим виступ на якомусь концерті, заході, наприклад. У кожному місті є свій День міста, День незалежності і так далі. Нам же нічого не вартує запросити цих дітей, щоб вони показали свій номер. А для них це визнання і можливість комунікації. А коли ми говоримо про групу «Рівні можливості», то ми говоримо якраз про толерування ситуації із людьми з обмеженими можливостями, про толерування ситуації із жінками, які подекуди терплять випадки сексизму в наших радах, і це не поодинокі ситуації. Ми говоримо про гендерне насильство. До речі, тут мова не тільки про жінок, які потерпають від домашнього насильства, є ще й інша сторона  коли чоловіки потерпають від домашнього насильства.

— Жінка в політиці і жінка в звичайному житті. Це дві різні жінки в твоєму випадку чи ні?

— Є якийсь тумблер, який трішки в роботі мене перемикає. Ну, ми всі однакові, і я за собою цього не помічаю. Але дійсно, є в мене момент, коли я можу показувати високу працездатність, тому що я розумію, що є мета, до якої я йду.

— У твоєму політичному житті був момент якогось затишшя. Як ти до цього віднеслася і як справилася з цим?

— Я особисто не відчула, що мені не вистачає роботи з 8 до 17 години, виключно як роботи в міській раді. Якби я робила ту роботу, навіть на посаді секретаря, яку я люблю, це була комунікація безпосередньо з депутатським корпусом, з громадськими організаціями, з громадським активом міста, вишуковування якихось класних ініціатив для того, аби пропагувати рішення в Раді. Так, я помітила, що мені не вистачало того, що я бачила просто заангажовану позицію по відношенню до якихось ініціатив. Тобто ти можеш бути у 100 разів кращою в форматі того, що ти пропонуєш, але цього не приймуть тільки тому, що ти не там, що ти ні з ким, ні за кого. І я думаю, що ще не одне скликання повинно минути, щоб ми до цього дійшли. Бо що таке  сформувати більшість в міській раді? Це когось взяти на роботу.

— Сьогодні ти очолюєш Європейську солідарність в області. Як тебе запросили на цю посаду? Ходили не те щоб чутки, а навіть побажання, щоб ти подавала свою кандидатуру на посаду мера, представляючи Європейську солідарність.

— Я до останнього була членкинею партії Самопоміч. Після того, як у ній відбулися лідерські зміни і лідером партії відмовився бути Андрій Іванович Садовий… Ключова задача партії  це влада. Враховуючи ту ситуацію, яка склалася, і те, що відбувалося взагалі в країні, я не мала на мені балотуватися навіть на цих виборах. Зі мною почали комунікувати з київського офісу Європейської солідарності, запросили на зустріч. Перша зустріч була з Олександром Турчиновим, який тоді очолював штаб. Ще була жінка, яка займалася підбором кадрів. І по-моєму, в той же день ми зустрілися з Петром Олексійовичем Порошенком.

— На той час ти вже вийшла з партії?

— Ні, я була в партії «Самопоміч».

— Як пройшла зустріч?

— Я чітко окреслила перспективи, які можуть бути, але мене переконали тим, що в області повинна бути хоча б якась альтернатива, тому що всі розуміли, як будуть відбуватися місцеві вибори. Мене запросили очолити список до обласної ради. Саме тому я не розглядала навіть варіанту балотуватися на посаду міського голови. Не перший журналіст каже: ну ви ж мали йти на міського голову. Так, були такі чутки, я навіть не знаю, хто їх підігрівав…

— Я думаю, можливо внутрішнє бажання когось, тому що жінці очолити місто – не найгірший варіант, тому що це таке господарство велике.

— Це по-перше. А по-друге, я бачила, що боялися формату, що буде йти жінка, і по цій причині деякі більш лояльні партії виставляли так само само кандидаток. Ви знаєте, що таке одна жінка, яка балотується на міського голову, і що таке 5 жінок, які кажуть: я теж хочу! Не те, щоб не було бажання…

— Тобто була інша стратегія абсолютно?

— Ось у тому то й весь момент. Коли зі мною говорили на цю тему, я пояснила людям  для мене це відповідальність, і я е піду сама. Розумієте? У нас Зеленський пішов сам. А я не піду сама, бо я розумію, що це таке.

— «Озеленення планети». Дуже крута ініціатива. Звідки вона взялася? Ми з тобою разом садили ці дерева, і я отримала масу задоволення.

— Моя гарна подруга Ганна Красюк – вона є головою Книги рекордів України, і напевне ці рекорди трішки на неї вплинули. Коли ми вперше познайомилися… Уявіть, я з нею вперше зустрічаюся, це було в Польщі, вона підходить до мене і каже: «О! Я про Вас знаю. Ви з Луцька? Я хочу висадити мільйон дерев за один день. Ми ж висалимо мільйон дерев?» Я відповідаю: «Давайте, ви організуєтесь і зателефонуєте мені». Побачили цю ініціативу за кордоном, і в цьому році, крім України, садили в 101 країні.

— Я навіть бачила в Туреччині.

— І в Туреччині, і в Єгипті. Тобто це було дуже круто, воно розвинулося, виросло в щось значно більше, ніж спочатку. Тому з Озеленення країни ми перейменувалися в Озеленення планети. Зараз іде мова про висадку 100 млн дерев у світі, і я пишаюся тим, що ця ініціатива пішла з України.

— Я бачила, у тебе новий досвід – у журналістиці. Ти брала інтерв’ю у Майї Москвич. Скажи будь ласка, звідки ця ініціатива взялася? Класне вийшло інтерв’ю. Чому взагалі була ця зустріч і чи будуть ще?

— Будуть. Проект називається «Харизма.UA». Його автором є Анна Гопко. Знаєте, є побратими, а ми з нею  посестри. Ми створили спільно громадську організацію, яка називається Ants (Громадська Організація Мережа Захисту Національних Інтересів Антс), що в перекладі означає «мурахи». От ми мурахи. Знаєте, як мурашник? Майдан був схожий на мурашник, якби зверху його сфотографувати. Ми хочемо, щоб ця наша ініціатива так само могла об’єднати людей. Одна з ініціатив  «Харизма.UA»  це як можливість розкрити через інтерв’ю людей, які в Україні не кажуть, що все пропало, не бачать лише негатив, а навпаки  вміють перелаштовуватися, готові зібратися, щось зробити. Ми вибрали Майю, тому що я пишаюся такими молодими людьми. Вона є молодою дівчиною, яка своєю діяльністю пропагує не просто любов до України  вона настільки патріотично налаштована, що під час цього інтерв’ю, після того, як вона говорила деякі речі, мене до мурашок пройняло, я плакала. У нас будуть далі подібні передачі. Я намагаюся знаходити таких персонажів, які будуть дійсно передавати харизму Волині. У нас із Ганною є мрія, коли у Луцькому замку будуть святкувати річницю з’їзду європейських монархів, щоб саме тут було підписано вступ України в НАТО і прийняття України до Європейського Союзу. Вона це озвучує, до речі, на міжнародних конференціях і багато про це говорить.

— Коли це може бути?

— От 2029 рік  давайте виставимо його як перспективу. Враховуючи останні події, я хочу сказати, що до НАТО ми прискорюємося, судячи з того, що відбувається.

— З іншого боку, кажуть, що якщо ми швидше ввійдемо до НАТО, Росія більш агресивно реагуватиме на це.

— Це очевидно. У нас в Антс був такий цикл  пояснення від дітей, що таке НАТО. І діти казали: от є друзі, і коли на когось одного хтось може підняти руку, то всі інші друзі стануть стіною на його захист. Не хочеться лишатися один на один, розуміючи, хто наш ворог, і хто в Україні веде повномасштабну війну. До цього треба бути готовим.

 

Цитати:

Політика – це така діяльність, де нема команди, в якій ти можеш почуватися захищеним. Тобто я знаю, що в критичній ситуації я завжди можу прийти до своєї сестри.

Де ти любиш відпочивати?

За кордоном, де мене ніхто не знає, де море.