Стомлені, розчаровані, але із великою витримкою та силою. Безстрашні українські захисники стали мотивацією для луцької художниці. 20-річна Анастасія Куц із дня у день у своїх роботах зображає тих, хто обороняє Україну і цілий світ.
Про те, що бачить лучанка у поглядах бійців, а також про творчий фронт, який вона організувала, інформує
«Крім того, що малюєш його, ти ще й молишся, щоб він живим повернувся, щоб вийшов на зв’язок», – розповідає дівчина.
Штрих за штрихом – і український захисник на аркуші буквально оживає.
За допомогою олівця і власного таланту Анастасія Куц переносить на папір людину з її емоціями, переживаннями і думками.
Із початком повномасштабної війни дівчина зображає наших бійців. Втомлені, виснажені, засмучені та розлючені, іноді з усмішкою через увесь біль, що доводиться переживати.
«Вони щодня стикаються зі смертю, і я просто це бачу й намагаюсь відобразити», – каже художниця.
Вона не знає їх у житті, але про все розповідають: «Очі. Очі – це дзеркало душі».На полотні позаду Насті – знайомі ледь не усьому світу очі. Обличчя «Азовсталі». Військовослужбовці з тяжкими пораненнями, які ціною власного здоров’я захищали Україну та увесь цивілізований світ. Ось – командир полку «Азов» Денис Прокопенко. Поряд – його заступник, усім відомий Калина.
Усі ці події, пов’язані з ними, пригадує художниця, переживала із великим болем.
«Цей біль накопичився в мені, і я вилила його в цю роботу. Одне за одним обличчя я намалювала», – пояснює дівчина.
Про долі героїв Маруполя нині нічого невідомо. Але Настя наголошує: забувати про них не можна. Після першої роботи з героями «Азовсталі» з’явилася друга.
«Це мій творчий фронт, я по суті цією роботою можу достукатися до когось», – додає авторка.
Роботу «Обличчя Азовсталі» художниця розіграє на благодійній лотереї у соцмережах.
«Люди донатять і донатять за номерочок. Мінімальна ставка – 50 гривень. Усі виручені кошти будуть спрямовані на потреби наших захисників», – запевняє Анастасія Куц.
Переможця визначать вже 1 липня. Далі Анастасія продовжить тримати творчий фронт. Зізнається, іноді дозволяє собі плакати за роботою, іноді після. Але цю справу не припинить.
«Оцей весь біль, який мені доводилось переживати, ці емоції – це й було рушійною силою, яка мною керувала», – каже художниця.
Коментарів немає
Залишити коментар