22-річна Ліля в складі свого підрозділу 14 ОМБР ім. Князя Романа Великого звільняла північ Харківщини від окупантів.
Дівчина каже, що під час кількаденної операції зовсім не відчувала страху, натомість були неймовірні хвилювання й піднесення. Адже бойовий медик розуміла, яке історичне значення матиме те, що вона робить.
«Звісно, рідні не знали, що і де я роблю, головне, щоб вони не хвилювалися. А я, як і кожен із нас, чітко знала, як діяти, аби вибити наволоч із займаних позицій».
Ворог до останнього не здогадувався, що він оточений, каже Ліля. Коли ж зрозумів, яке в нього становище, зав’язався запеклий бій.
«Відверто кажучи, для мене, та й для всіх, хто був поряд зі мною, панічні крики ворога, його спроби евакуювати поранених, вибухи, коли він підривав боєкомплект, звучали, як музика… Нелюди не заслуговують ні на жаль, ні на співчуття. Смерть ворога – це відповідальність ворога, який прийшов на нашу землю»
Крім допомоги пораненим побратимам, а всі вони зараз уже йдуть на поправку у шпиталях, Ліля прикривала наступ наших воїнів з гранатомета. Впевнена, що нічого особливого в її вчинку немає.
«На той момент треба було прикрити хлопців. Я вмію і можу це зробити. Тож зробила. І зроблю все, що в моїх силах, для нашої Перемоги!»
Побратими свого бойового медика не нахвалять — за фахові навички, за бойовий, але погідний характер, за веселу вдачу, і за ямочки на щоках, які навіть найпохмуріший день здатні зробити яскравішим.
Коментарів немає
Залишити коментар