Засновник компанії «Волинь-Зерно-Продукт» Євген Дудка поділився своїми думками і досвідом щодо того, як порозумітися з європейськими фермерами, справедливо розподілити між вітчизняними виробниками цукру європейську квоту на експорт у Європу у 320 тис. т. тощо.
Про це йдеться в інтерв'ю .
Головне: не конкурувати з європейським фермером
Latifundist.com: Вже понад пів року прикордонні пропускні пункти між ЄС і Україною лихоманить від блокувань. Чи зачепило це компанію?
Євген Дудка: Ну, звичайно. Ми були паралізовані від півтора до трьох місяців. Блокування кордону мало негативні наслідки у нашій роботі з європейцями, адже коли «Волинь-Зерно-Продукт» заходив в Гданськ (порт — ред.), ми підписалися на певні об'єми перевалки. Провели попередню оплату, щоб партнери заінвестували кошти в додаткові потужності для зберігання нашого зерна. Не зі своєї вини, а через блокування прикордонних пропускних пунктів ми не поставили задекларовані об'єми. А європейці люблять грати «в довгу», тому стратегія компанії не змінюється.
Latifundist.com: Гданськ вам цікавіший навіть після того, як запрацювали порти Великої Одеси?
Євген Дудка: Географія дозволяє нам працювати на північно-західній стороні України. Тут ми здатні конкурувати з Чорним морем. Саме навколо Волинської області, плюс-мінус 200 км від нашого терміналу.
Latifundist.com: З польським партнером ви підписали контракт на три роки?
Євген Дудка: Так, поки вийшли на такий період співпраці, а взагалі хотілося б мати можливість планувати та розвивати логістику більше, як на три роки.
Latifundist.com: Це вимагає додаткових витрат?
Євген Дудка: Ринок Європи преміальний. Додаткові витрати йдуть на дослідження дотримання якості зерна. В середньому на це йде до 5 доларів на тонну.
Latifundist.com: Незалежно від культури?
Євген Дудка: Так, незалежно від культури.
Latifundist.com: То яка маржа тоді? Зрозуміло, що під час війни ця величина дуже волатильна, та все-таки? До війни 5 доларів на тонні — це була хороша маржа. Просто «премія» перекриває?
Євген Дудка: Так, «премія» перекриває. Як правило, «премія» — від $8 до $12. А затрат додаткових $4-5. Відповідно, ми орієнтовані на довготривалі зв'язки. На полі, у технології ми чітко дотримуємося європейських стандартів.
Latifundist.com: Ви і до війни продавали в Європу. Що треба знати новачкам?
Євген Дудка: Що нас ніхто там не чекає. Тому ми обрали для себе стратегію логістики через транзит. У 2022 році ми не вірили в «зерновий коридор», малювали все для себе в чорних тонах і розуміли, що саме через Балтику можна відправляти вантажі.
Одеський МТП
Latifundist.com: Вам доводилося стикатися з недовірою, стереотипами щодо українського бізнесу з боку європейських партнерів?
Євген Дудка: Ні, бо ми їхали до знайомих людей. Зернотрейдерський світ насправді дуже тісний. І бізнес роблять не компанії, а люди. Нас уже знали. Володимир Божок (консультант із зовнішньоекономічної діяльності «Вілія»— ред.) виріс серед міжнародників, і його імʼя — це бренд. Коли ми заходили в співпрацю на Гданський порт, перед нами було три українські компанії, які просилися на перевалку, і після нас — пʼять. Аби мати таку можливість ми профінансували на три роки вперед. Тому стабільність собі забезпечили.
Latifundist.com: Гендиректор «Кернел» Євген Осипов нещодавно сказав, що Україні можна експортувати до Східної та Центральної Європи не більше 15% зерна. Що ви думаєте з цього приводу?
Євген Дудка: Головне, не конкурувати з місцевим фермером. Ми повинні конкурувати з Бразилією, яка поставляє туди шрот, з іншими країнами (Аргентина, Канада) , які імпортують продукцію в Європу, а не бути конкурентом європейському фермеру. Ось це важливо.
Latifundist.com: Сусіди міняють риторику, раніше було «ви засипаєте нас зерном», тепер — «ви забираєте в нас ринок Німеччини». Як тут бути?
Євген Дудка: Давайте так: яка у Польщі модель сільгоспвиробництва? Rolnik na ursus. Рольнік — це аграрій, урсус — це маленький тракторець.
А у нас кардинально інша модель. Це протистояння масштабів, і воно десь неминуче.
Збір врожаю сої на полях «Волинь-Зерно-Продукт»
Яка модель краща: європейська чи американська?
Latifundist.com: Європейське агро — це про дотації. Нам також треба адаптуватися до європейської моделі чи йти своїм шляхом?
Євген Дудка: На мою думку, Україні треба дивитися на американську модель ринку і функціонування аграрного виробництва. Без дотацій. Це жорсткий, прагматичний, конкурентний ринок.
У контексті підтримки я вірю в компенсацію відсоткової ставки. Можливо, часткової, як було раніше. Але багато хто зловживав тим, що завищував вартість проектів, аби отримати більшу компенсацію.
Дотації треба в першу чергу на відшкодування кредитної відсоткової ставки. Ще можна — на оплату додатково створених робочих місць. Тобто, якщо я відкрив завод, на якому працює 1000 людей, при середній зарплаті у $1000 на неї піде $1 млн. Було б добре, якби з цієї суми, наприклад, 30% мені компенсували. От в такі речі я вірю. А в дотації, в їх ефективність — ні.
Latifundist.com: Яка роль може бути відведена українському агро в ЄС?
Євген Дудка: Мрія Євросоюзу, аби ми тут всі стали «екогородом». Але що таке сильний фермер у моєму розумінні? Це той, хто може управляти від 500 до 7 тис. га землі, я вірю в такі господарства. З погляду ефективності вони найкращі. І ми не повинні відмовлятися від такої моделі господарювання, а пристосуватися до вимог ЄС, а саме — зменшити пестицидне навантаження, відмовитися від деяких діючих речовин, цілком реально.
Latifundist.com: Раніше ви говорили, що більше 30 тис. га землі не хотіли би обробляти, аби не втрачати контроль. Але у вас уже за 50 тис. га.
Євген Дудка: Це було до появи нових систем управління, тієї ж Cropio. Поки не виріс рівень менеджменту. Зараз у нас 52 тис. га землі і компанія спокійно може ними управляти.
Latifundist.com: Ви любите говорити про кооперацію фермерів. Не думали створити свій кооператив?
Євген Дудка: Ми приречені на кооперацію з фермерами. Я — за кооперацію і співпрацю. Як це може виглядати? Наприклад, в мене є свиноматочник. Свиноматки 25-кілограмовим живцем я роздав фермерам. Фермери завезли мені зерно, я зробив комбікорм, вони виростили свиней, а власник м'ясокомбінату купив їх. Це можна розписати «в довгу» і інвестувати. Але щоб була кооперація з фермерами, треба здобути довіру. Я не вірю в кооперативи американські чи європейські. Але в кооперацію вірю.
Latifundist.com: Ви продаєте 300 тис. т зерна свого і 300 тис. т фермерського. При цьому Володимир Божок казав, що фермерське зберігаєте окремо. Все через якість?
Євген Дудка: На сьогоднішній день — так. Тому, що чуже ми не контролюємо. Але є партнери, яких ми розуміємо і які розуміють нас, з якими вже складені довгострокові відносини. Їх ми беремо в свій човен.
Вивантаження кукурудзи на елеваторі «Волинь-Зерно-Продукт» у Волинській області
Latifundist.com: Як відбувається ця сепарація?
Євген Дудка: У нашої компанії 8 елеваторів: 4 основних і 4 менших. На елеваторах є три лінії. Одна йде під наше зерно, друга — під фермера «зрозумілого» по якості, третя — під фермера «незрозумілого». Отак нам вдається все скомпонувати.
Latifundist.com: В деяких регіонах уже банкрутують фермери. Як справи на Волині?
Євген Дудка: Я ще не зустрічав таких. Вони ще мають запас міцності. І соя, як кризова культура, багатьох виручає.
«Не продавайте зараз землю»
Latifundist.com: Що ви думаєте про нинішній стан ринку землі?
Євген Дудка: Я противник продажу землі зараз. Я кажу всім: не продавайте зараз землю — це актив.
По-перше, низька ціна.
З другого боку, — різна ціна. На сході люди хочуть хоч щось отримати, центральна і західна частини країни мають певну стабільність, тому й ціна там значно відрізняється.
По-третє, якщо вже пайовик хоче продати землю, то треба дивитися, кому продавати. Чи дійсно покупець — господар?
Хороші роки розбештали, аграрії ховали гроші під подушку. Будьте ласкаві, виймайте їх, шукайте інструменти, кредити, викупайте землю.
Latifundist.com: Яка тут задача держави?
Євген Дудка: Створіть систему, яка б дозволила фермеру зараз, в тяжкий час, взяти кредит, заставивши назад цю землю, і спокійно її обробляти. А держава отримає собі гарантований додатковий прибуток. У вигляді податків і землі в тому разі, якщо фермер не розрахується.
І аналогічно хочеться звернутися до ОТГ, особливо до заможних. Вони можуть так само викупати землю. Тобто основне питання: кому продавати і як продавати.
Latifundist.com: Холдинги будуть скуповувати землю це чи ні?
Євген Дудка: Для холдингів відкритий ринок землі — це можливість працювати «по-білому», тобто купувати велику кількість гектар в одні руки, а не придумувати інші шляхи. Та найближчі пару років холдинги масово купувати землю не будуть. Вони теж рахують свої кошти.
Наприклад, той же «Кернел» чи МХП, можливо, будуть купувати, тому що відбувається диверсифікація коштів, компанії прибуткові. Проте це 3-5% землі України. Люди сьогодні витрачають кожну гривню з розумом. Це питання точно не на часі, тим паче під час війни.
Півмільйона тонн цукру Україні треба кудись продавати
Latifundist.com: Нещодавно ви говорили, що у планах — створити коридор для експорту українського цукру. Розкажіть детальніше про це.
Євген Дудка: Ми зараз акуратно на цю тему дивимося, беремо до уваги баланс цукру, який виробляється і споживається в Україні, і те, що Європа нас обмежить квотою у 320 тис. т. Очевидно, що у нас буде надлишок цукру. Тож ми думаємо про те, аби організовувати його перевезення через Європу транзитом і відвантажувати в кораблі, після чого відправляти на китайський або на інші азійські ринки.
Виробництво бурякового цукру
Latifundist.com: Тобто півтора континента обпливаємо.
Євген Дудка: Цукор ще «ковтає» таку логістику. Поки що.
Latifundist.com: А як щодо розподілу, хто буде експортувати в Європу?
Євген Дудка: Необхідно запровадити справедливу модель отримання квот між виробниками. Бо як тільки починається розподіл, хтось починає вбачати корупцію. На мій погляд, треба взяти статистику по цукрових заводах за три роки та, враховуючи її, ввести квоту між цими заводами. Вона має бути пропорційна середньостатистичному виробництву цукру за останніх три роки. А завод, на основі того, скільки йому здав аграрій, видає цю квоту на нього.
Latifundist.com: Останні два роки ми виробляємо 1,8-до 2 мільйонів тонн цукру. Самі зʼїдаємо десь тисяч 900. Тобто нам треба в різний час експортувати близько мільйона. 320 тис. т експорту на Європу — це мало.
Євген Дудка: Близько півмільйона тонн треба десь подіти. За різними оцінками, в цьому сезоні в Україні буде працювати близько 30 заводів. У кращому випадку це 100 днів роботи кожного. Множимо на середню врожайність — 5,5 т/га. Відповідно можемо виростити 16,5 млн т буряка, а відтак теоретично виробити 2 млн т цукру.
Європа-цукор і Україна-цукор мають між собою домовилися, скласти графік поставок на основі квот: хто, коли і в якій кількості буде везти.
Latifundist.com: Минулого року це було якось трохи хаотично.
Євген Дудка: Минулого року не було впорядкованості. Фірмочки купували цукор з ПДВ і експортували його. В основному то був заробіток з ПДВ. На мою думку, треба концентруватися навколо цукрових заводів, тоді можна буде керувати процесом.
Latifundist.com: А скільки буряку ви вирощуєте?
Євген Дудка: В нас динаміка така: в 2022 році — 1 тис. га, в 2023 — 2,5 тис. га, у 2024 буде 4,5 тис га. 4,5 тис га при наших підходах — це 25 тис. т буряку.
Latifundist.com: У вас є відчуття, що всі зараз кинуться сіяти буряк?
Євген Дудка: Імовірно, кинуться. Для мене тут важливі питання: собівартості, фінансової стабільності, стійкості (якщо рік доведеться «пролежати на залишках») і диверсифікації. Ми для себе рахуємо: 25% — внутрішній ринок, 25% — довга програма, 25% — по експортній квоті, 25% — азійські ринки.
Вірю в тваринництво, біоетанол і біогаз
Latifundist.com: На чому, на вашу думку, в умовах війни й нестабільних логістичних зв'язків треба зосередитися аграріям?
Євген Дудка: Україні бажано звернути увагу на розвиток тваринництва та переробку м'яса і молока. Я маю власний досвід переробки борошна. Але це — довгі гроші і низькомаржинальний бізнес. В середньому маржинальність 1,5-2%. Термін окупності мого нового млина — 20 років.
Latifundist.com: Тож навіщо в нього йти?
Євген Дудка: Наша фірма виросла з борошномельного виробництва. Хтось купує яхту, а я — Bühler.
Взагалі це довоєнний проєкт. Якби ви знали, з чим ми стикнулися, коли його будували.
Млин «Волинь-Зерно-Продукт», серпень 2023 року
Latifundist.com: Розкажіть.
Євген Дудка: Тільки-но підписали контракт — прийшов ковід. Поламалися терміни, схеми, кооперація всередині Євросоюзу.
Далі — війна, яка зламала логістику. Зруйнована Азовсталь (а у нас всі конструкції були з її металу) — мусили заміняти. Згідно політики Bühler, спеціалісти з Європи через війну не могли приїхати Україну. Ми все робили самотужки, он-лайн, через перекладачів.
Latifundist.com: Куди експортуєте борошно?
Євген Дудка: Борошно — це не про Європу. Через Гданськ і на Китай.
Latifundist.com: Інвестиції у флот не розглядали, як «Кернел»?
Євген Дудка: Для «Кернела» це — необхідність, тому що інші компанії не хочуть ризикувати. Але ми поки що ні. Кожен повинен займатися своєю справою.
Latifundist.com: Ви щось розглядали для себе з переробки?
Євген Дудка: Я вірю в біоетанол і біогаз. Дуже обережно — в олійно-жирові комбінати. Але найбільше вірю у тваринництво. Нещодавно спілкувалися із Миколою Сольським про те, що у світі зростає попит на молоко і молочні продукти. Тож я вірю в індустріальне виробництво молока в Україні, в ринок вершків, сухого молока, тваринного масла. Щось на на зразок Остапенка (засновник СТОВ «Промінь» — одного з найбільших виробників молока в Україні — ред.).
Latifundist.com: Але у «Промені» кажуть, що інвестують і в корів, і в свиней, озираючись на те, що європейці примусять їх обмежити виробництво. Чи є така пересторога у волинських виробників?
Євген Дудка: Логістика Західної частини України дозволяє продавати молоко хоч в Гамбург, хоч в Берлін. На нього буде попит.
Latifundist.com: Виробництво біогазу і біоетанолу розглядаєте у тандемі з тваринництвом?
Євген Дудка: Так, вони в'яжуться із тваринництвом, бо ферма — це гній. Також інтегруються з полями, це — силос, кукурудза.
Latifundist.com: Тваринництво — теж до певної міри переробка, чи не так?
Євген Дудка: Сто відсотків. Тваринництво ми розглядаємо, в першу чергу, як об'єкт переробки. Треба іти «через шлунки»: корови, свині. Думаю, також в Україні недооцінена перспектива вівчарства.
Latifundist.com: Чому?
Євген Дудка: Бо ми ще не дивились на нові ринки. Умовно — ту ж Індію, де величезна кількість людей.
В Україні донедавна отримували надзаробітки на кукурудзі. Вони примушували йти на будь-які непродуктивні землі і там працювати. Але ж на непродуктивних землях (на Волині їх багато) можна вирощувати овець. Тоді земля коштує недорого. Ти не конкуруєш із кукурудзою чи ріпаком на одному гектарі. Культура споживання, кінцевий споживач — в цьому є майбутнє, на мою думку.
.jpg)
Молочна ферма
Latifundist.com: Скільки у вас складає молочне поголівʼя?
Євген Дудка: 600 корів. Ми почали будівництво молочного комплексу на 2,5 тисячі голів. Прийшла війна, і на гроші, які були заакумульовані на тваринницький комплекс, ми побудували термінал. Сьогодні повертаємося до молочнотоварної ферми, реанімуємо проект.
Latifundist.com: Ви збирались будувати ще й свинокомплекс. Як тепер з цим справи?
Євген Дудка: Також повертаємось до нього, якраз займаємось проектуванням свинокомплексу. Це проєкт на 7 200 свиноматок, з двома чергами по 3 600 голів. По року — це десь 10 тис. т м'яса.
Дивимося і на інші «шлунки», які можуть прокрутитися в цьому ланцюжку.
Latifundist.com: Курей розглядаєте? Бо бачу бум на Західній Україні.
Євген Дудка: Розглядаємо. Але якось так… із засторогою
Latifundist.com: Стосовно переробки олійно-жирових культур. У нас же профіцит потужностей над площами вирощування. І все одно у цей сегмент заходять нові гравці.
Євген Дудка: Особисто я вірю в переробку сої. Саме сої, не соняшника. Ще ріпак. Якщо будуватимемо завод, то на 500 тис. т на рік.
Latifundist.com: А в переробку кукурудзи вірите?
Євген Дудка: На сьогоднішній день я не можу потягнути такий рівень. Тому більше орієнтуюся на біогаз і біоетанол.
Елеватор «Волинь-Зерно-Продукт» у Волинській області
Стратегія: реконструкція, збереження колективу і нові інвестиції
Latifundist.com: Як змінилась стратегія компанії у порівнянні з довоєнною?
Євген Дудка: До війни ми хотіли закрити старе виробництво і запустити нове з огляду на сучасний ринок і сучасні потреби. Але зараз старі виробництва ми поставили на реконструкцію. Тепер хочемо зробити їх експортоорієнтованими і, якщо вдасться, запустити назад на існуючий ринок. Також довоєнна стратегія полягала у збільшенні глибини переробки. Були великі амбіційні проекти, дуже тісна кооперація з фермерами.
Військова стратегія 2022 року — врятувати фірму. У 2023 році — стабілізувати. Мене Forbes якось запитав, яке наше найбільше надбання. Я вважаю, це збереження стабільності, а найкраще, що ми зробили, — зберегли колектив, кількісно і якісно підняли його.
Latifundist.com: Які задача зараз?
Євген Дудка: Не боятися інвестувати. Ми не припиняли інвестувати і продовжуємо це робити далі. У 2024 році зробимо все, що не доробили у попередні роки. Зараз ринки попадали. Багато хто збитковий. Крок за кроком постає питання оптимізації. Тобто 2024-й — це рік оптимізації.
Latifundist.com: А як щодо терміналу? Чув, що додаткові силоси ставите.
Євген Дудка: Практично вже закінчили. Наразі маємо там потужності на 80 тис. т. Плануємо в цьому році побудувати два склади підлогового зберігання загальною місткістю 15 тис. т.
Latifundist.com: Ваша філософія стосовно «сухого порту» зрозуміла. А яка перспектива решти терміналів на кордоні?
Євген Дудка Наша стратегія — розвиток «сухого порту». В планах перевалювати металобрухт, дерево, мінеральні добрива. Тобто не зерном єдиним. І тільки з'явиться фінансова можливість, будемо розбудовувати. А після перемоги знову постане питання збільшення глибини переробки, вже на паливо. Умовно кажучи, «кукурудзу розчинити на етил, пропіл, бутил, метил».
Latifundist.com: Що ще плануєте на 2024 рік?
Євген Дудка: Зберегти колектив. До речі, ми цей рік закрили (не враховуючи охорону і 6% найменш оплачуваної категорії) із середньою зарплатою по компанії у більш, ніж 45 тис. грн. Все це — біла зарплата, сплачені податки.
Оператори зернопереробного підприємства «Волинь-Зерно-Продукт»
Latifundist.com: У вас в компанії є ветерани, які повернулися з фронту?
Євген Дудка: Є, ми їх інтегруємо. В першу чергу, за рахунок того, що завантажуємо 24/7 роботою — щоб не було часу на дурні думки і депресію. Це дуже тяжко на етапі старту, але «в кінці фільму» вони адаптуються і все нормально. Різні періоди в різних людей. Є й такі, що і не можуть.
До речі, щодо адаптації ветеранів маю ідею. Розказати?
Latifundist.com: Авжеж, поділіться.
Євген Дудка: Треба на рівні закону запровадити, аби у будь-якому маркеті, який (умовно) має більше 200 м² площі, була ветеранська поличка. На ній повинні розміщуватися товари, вироблені ветеранами, або за їх участю. Наприклад, тушонка з мяса, яке виростив ветеран, або зроблена на підприємстві, що має в своїй структурі норму ветеранів і обовязково платить їм заробітну плату.
Наприклад, більше $1000. Такі виробники автоматично мають право потрапити на ту поличку. Як ви думаєте, споживач обере пляшку мінеральної води ветеранської фірми чи звичайну? Тушонку, вироблену ветеранами, чи звичайну? За умови однакової якості. Скоріш за все, ветеранську. І таким простим способом можна залучити до бізнесу і виробництва максимальну кількість ветеранів. Таким от простим способом. Без державних дотацій.
Latifundist.com: Як у вас ситуація з бронюванням?
Євген Дудка: Крок за кроком бронюємо. Інколи виходить, інколи — ні. З нашої компанії нині призвано близько 200 людей. На «нулі» постійно перебуває біля сотні наших працівників. Кожні три місяці їздимо «на нуль» до них. Від Купянська до Херсона і від Херсона до Куп'янська.
Latifundist.com: Яких помилок допустилися з початку війни?
Євген Дудка: Ми не вірили в «зерновий коридор» і не купували зерно у фермерів у 2022 році. Було завдання хоча б збути своє. А коли ринки падали, не хотіли називати фермеру занадто низьку ціну. Це раз.
Друге: зупинили будівництво тваринницького комплексу. Треба було взяти додаткові кредити та спокійно тягнути два об'єкти — і молоко тваринницький комплекс, і «сухий порт».
Latifundist.com: Які втрати компанії за війну?
Євген Дудка: Ринкова вартість моєї компанії значно знизилася, ніж була до війни. Саме вартість компанії з позиції бізнесу. Також в Херсоні застрягло близько 20 тис. т соєвого шроту.
Зараз прямі втрати маємо від блокування поляками кордону. В цифрах ці втрати важко порахувати. Але ми виконали всі контракти, в нас жодного дефолту. Адже репутація компанії дуже важлива. Вона не береться за один день, а нарощується роками.
Коментарів немає
Залишити коментар