«Віддала свою нирку», - історія кохання подружжя з Ратнівщини

Мешканець Ратного Сергій вісім років провів на гемодіалізі. І ось йому пересадили нирку. Донором стала його дружина.

«Це історія про кохання, про нашу командну роботу на грані можливостей, про розпач і адреналін та про віру в чудо!» – написав відомий столичний хірург-трансплантолог Михайло Загрійчук. Оперував пацієнта він у Волинській обласній клінічній лікарні.

Якось Сергій зателефонував панові Михайлу й сказав: «Ви консультували у нас пацієнтів, але я не встиг тоді. Можна до вас приїхати?». І, отримавши згоду, приїхав. «Вже через два тижні у Волинській обласній клінічній лікарні ми пересадили йому нирку від дружини Тані. Все складалось ідеально! – ділиться враженнями Михайло Загрійчук.

Про це пише газета Волинь.

– Трансплантація пройшла настільки гладко, що хтось в операційній порівняв її з апендицитом! Чоловік і дружина лежали поряд в реанімації, уже відійшли від наркозу й вірили, що все позаду. Вірили й ми, що все пройшло успішно, адже нирка активно давала сечу і всі показники були стабільні. Як кажуть, ситуація штатна. Але наша робота, на жаль, – це не завжди ідеальні історії! Інколи бувають ускладнення, які від тебе не залежать, але перетворюють усе на суцільний жах!

Так сталося і цього разу. Через чотири години після операції у Сергія різко пропала сеча. Я ніколи не забуду нічний дзвінок Тані Мігалеги, яка тоді чергувала: «У нас біда – в нирці нема кровотоку, я викликаю всіх, коли ви будете?» Мало хто з нас пам’ятає, як дістався в лікарню: хтось уперше в житті по зустрічній смузі на «аварійках», хтось – на таксі з проханням «летіти». Думка була одна:  встигнути!

Уже за пів години ми повторно дістали пересаджену нирку, в операційній панувала гнітюча тиша, і лише наркозний апарат порушував її, роблячи атмосферу ще більш напруженою. Нирка була фактично без ознак життя, в артерії була бляшка, яка відірвалася десь зверху і повністю її перекрила.

 Нирка була фактично без ознак життя, в артерії була бляшка, яка відірвалася десь зверху і повністю її перекрила.

Описати, що вся команда пережила в той момент, неможливо. Ми за лічені хвилини відмили нирку, перешили артерію, але в очах кожного читався розпач та сльози. Я тримав нирку в руках, а всі дивилися на неї, і мені здалося, що молилися. Тишу в операційній порушила нянечка, яка буквально закричала: «Дивіться, дивіться – сеча з’явилась! Слава Богу!..»

…Коли ми виписували подружжя з ідеальною функцією нирки і з хорошими аналізами, дружина Таня подивилася на мене і сказала: «Це щастя, любов і віра в Бога... Я це зрозуміла тоді, коли лежала в реанімації і бачила, як Сергія забирають на повторну операцію».

А я дивився на них обох і думав: «Як добре, що усе закінчилося щасливо, що вся наша командна робота – це перш за все самопожертва заради інших. Це і є чудо!» А ще про те, що, за статистикою, медики не просто так живуть набагато менше. Але це вже зовсім інша історія».

Марина ЛУГОВА