Новий очільник Управління патрульної поліції у Волинській області Дмитро Мокич зовсім нещодавно повернувся із зони бойових дій, де разом з колегами став на захист країни.
В інтерв’ю Insider Media Дмитро Мокич розповів про свій бойовий досвід, що допомагає йому уникнути професійного вигорання та про роль патрульного в Україні.
– Очолити управління патрульної поліції мені запропонували раптово, я не був готовий до цього одразу. Звісно, що кожен солдат мріє бути генералом і десь глибоко в душі я хотів би бути начальником управління, але не в цей час точно. Я тільки повернувся із зони бойових дій і для мене це було як сніг на голову, бо всіма думками, душею і серцем я ще був біля своїх побратимів.
Я ще не відійшов від фронту, а вже треба тут приймати бій на вулицях міста.
– А де стресовіше – тут чи все-таки на фронті?
– Напевно важче тут. Там все просто – ти виконуєш своє бойове розпорядження командира, є чіткі задачі. Тут з цим трохи складніше, хоча ти так само працюєш відповідно до законодавства.
– Розкажіть трошки детальніше про свій досвід на фронті.
– Все розпочалось з квітня 2022 р., коли ми везли моєму колезі допомогу у щойно звільнений Чернігів. Дорогою ми бачили зруйновані населені пункти і спалені ворожі танки, які по суті ще диміли. Саме ці масштаби й вражали. Коли останній раз в Європі чи на території України були такі бойові дії? Так якісь невеликі конфлікти були, але зараз до нас прийшов наш споконвічний ворог, з яким ми завжди боролись і він знову проявив свою агресію до українців, як до однієї з найпотужніших націй світу.
От тоді все й розпочалось. Нам сказали, що можна долучитись до оборони країни у складі зведеного загону Департаменту патрульної поліції. Я з друзями неабияк цьому зрадів, адже в мене є діти, дружина і народ, який треба захистити. Поліцейські давали присягу і це було для мене дуже важливо.
Спочатку ми перебували на південному напрямку, де спільно із ЗСУ протидіяли російській федерації, а пізніше, у вересні, нас перекинули на східний напрямок, де ми з силами ЗСУ, НГУ та іншими підрозділами допомагали звільняти населені пункти Харківщини та Донеччини – Ізюм, Ямпіль, Лиман… Вже будучи в Ізюмі нам запропонували вчитись працювати на «трофейному Граді».
«Торнадо-Г» - реактивна система залпового вогню БМ-21 «Град»
Ми доклали максимум зусиль, щоб навчитись керувати цією досить таки складною системою та відремонтувати її. Багато в чому нам допомогли волонтери, за що їм велика шана і подяка.
Нам було на кого рівнятися, адже наші бойові командири брали участь в бойових діях ще у 2014-15 роках, а це не може не мотивувати. Немає значення – чи ти патрульний, чи вчитель у школі, чи бібліотекар – треба всіляко допомагати нашим захисникам та долучатись до боротьби загальної.
На фронті ти маєш однодумців, побратимів та колег, з якими виконуєш серйозну роботу і бачиш, що це приносить користь, що ти – один з тих елементів, які будуть майбутнє нашої Перемоги.
Я живу в незалежній Україні і буду продовжувати докладати максимум зусиль, що будувати тут своє майбутнє. Це важливо не тільки для мене, а й для моїх колег патрульних поліцейських, які перебуваючи на звільнених територіях та в регіонах, де ситуація зараз складна, продовжують виконувати свою роботу, рятувати людей та допомагати тим, хто цього потребує. Вони займаються охороною безпеки і порядку, що й патрульні поліцейські тут, але при цьому знаходяться під обстрілами. Ми присягали суспільству, тож наше гасло «Служити і захищати» якраз і проявляє себе просто зараз.
Я взагалі вважаю, що поліцейські, медики, рятувальники – це всі герої однієї великої історії, яка називається Україна.
А жінки, які знаходяться пліч-о-пліч із чоловіками в окопах? Це не може не надихати. Колись говорили, мовляв, жінка не може воювати. Насправді українки круті і показують це всьому світу, адже і допомагають, і рятують, і воюють. Українські жінки – це мега.
– Як вас підтримувала родина?
– Мені було легше, ніж багато кому з моїх побратимів, адже моя дружина поставилась з розумінням до цього всього. Я не один день їй казав, що хочу цього і коли війна прийшла, ми чудово розуміли, що я не зможу бути осторонь. Дружина мене не тримала, не турбувала зайвий раз дзвінками, хоча я розумів, що вона переживає. Хвилювались і батьки, і діти мої, які хочуть, щоб тато був поруч. Але ворога ще не подолано, тому ми мусимо захищати Україну.
– Яким було ваше 24 лютого?
– Ми були готові і наше керівництво розуміло, що в країні відбувається. Я знав, що війна з росією рано чи пізно почнеться й навіть говорив про це своїм друзям. Останні кілька днів до 24 лютого я постійно був на роботі, адже тоді до нас приїжджали закордонні делегації і ми забезпечували їм супровід та безпеку дорожнього руху. Коли почався наступ ми якраз були в управлінні.
– Як змінилась патрульна поліція з 2015 року?
– Свого часу суспільство хотіло змін і вони відбулися. Чи прийняло суспільство патрульну поліцію? Я скажу – частково. Чому в Європі поліцейський може фотографуватися з людьми і все це нормально сприймають, адже поліцейський така ж сама людина як і інші. А в нас спочатку ніби нормально, а потім почали критикувати – «селфіки». Але без такої комунікації теж не можна, адже ми відкритий орган, який працює на засадах партнерства, відкритості та взаємодії з людьми. Для того, щоб ми якісно надавали поліцейські послуги нам треба розуміти проблему, а це ми зможемо дізнатись лише після того, як поспілкуємось з людьми, в тому числі й коли робимо з ними селфі.
– Яка ситуація з кадрами, адже свого часу були нарікання, що через недоукомплектованість штату управління, а патрульні мусили працювати понад норму?
– Патрульна поліція – це хороший старт для вмотивованих українців. Оскільки в структурі Національної поліції є різні підрозділи, то після служби в патрульній поліції можна перейти в інший підрозділ, наприклад, органи досудового слідства, поліцію охорони, поліцію особливого призначення. А чому б не спробувати? Хтось може перейти на службу рятувальником і там свої сили спробувати. Тому якась недоукомплектованість штату часто пов’язана саме з цим. Але ситуація не критична і ми знову оголосили набір, який через воєнний стан, певний період часу не мали можливості проводити. Ми запрошуємо всіх молодих людей-патріотів, які хочуть допомогти суспільству та своїй країні, приєднатись до нашої потужної команди.
– Робота з людьми – напевно найвиснажливіша. Як ви справляєтесь із вигоранням?
– Потрібно мати якісь захоплення. Мені допомагає в цьому спорт і творчість – люблю читати книги, пишу вірші. Серед моїх колег багато хто має якесь захоплення і це нас рятує. Люди, з якими ми стикаємось, різні. Дуже часто це люди, які вчинили неправомірні дії, хоча самі так не вважають. А поліцейському треба бути на дві голови вище і довести людині, де вона скоїла проступок чи правопорушення. Чому людям так важко дотримуватись правил та понести відповідальність за їх порушення? Коли ти порушив правила дорожнього руху – це ж не означає, що тебе посадять за ґрати, інколи навіть законодавство передбачає усне попередження.
– Що ви думаєте щодо комендантської години? Чи потрібно збільшити її тривалість, чи, можливо, вона взагалі недоцільна?
– Раніше місто було живим. А зараз їдеш – місто сіре, людей немає. Звичайно, що є якісь правопорушники і ми їх виховуємо. Але я хотів би, щоб нічне життя повернулось в наше місто, бо люди на це заслуговують.
– Блок-пости чи доцільні вони?
– Війна не закінчилась і ми поряд маємо ще одного недобросовісного сусіда – білорусь. І якщо ми знімемо блок-пости і не будемо контролювати, то диверсійні групи зайдуть вже завтра. Блок-пости – це взагалі досить важливий момент оборони, тому що перевіряються документи, відбувається певна фільтрація. Якщо ми хочемо виявити якусь незаконну зброю, вибухівку чи речі заборонені для вжитку – це прекрасний момент, щоб їх виявити. Безумовно – це велике навантаження на особовий склад, адже ми знаємо скільки автівок за день проїжджає через один блок-пост і треба бути пильним, перевірити документи, автівки… Але зараз так потрібно.
– Що ви скажете про об'єднану штурмову бригаду Нацполіції «Лють»?
– Це чудова ініціатива керівництва МВС і я рекомендував би людям, які хочуть допомогти країні вступати в цей підрозділ, адже його основним завданням буде звільнення окупованих територій та налагодження там життя. Нагадаю також і про зведений загін департаменту патрульної поліції, який з початку російської агресії виконує бойові завдання, при чому бездоганно та зразково.
– Якою ви бачите Перемогу України та Україну після Перемоги?
– Перемога України, як і сама наша держава, буде великою та величною. Я вже чекаю того дня, коли українці вийдуть на вулиці своїх міст і співаючи Гімн України будуть плакати, сміятися, обійматися. Всі боялись росію, а Україна взяла і надавала їй по зубах. І успішно продовжує це робити.
Коментарів немає
Залишити коментар