Гостем проєкту «Волинський Світанок» став легендарний сапер з позивним Даниїл Тюр Власович, який брав участь у спецоперації на острові Зміїний та пройшов жорсткі випробування водою.
Назар Романюк спілкувався з ним про 48 годин у відкритому морі без їжі, води та зв'язку, про мінування дронами та вишколи для цивільних. В інтерв'ю для Insider Media – історія порятунку, коли усіх членів екіпажу уже вважали загиблими, та про спецоперації на воді: чому водні місії на човнах є найважчими у психологічному та тактичному планах.
Захищати Україну Тюр почав ще підлітком.
«Зараз мене називають Тюр. Перший-другий рік війни у мене був позивний Данте і ні з ким він не пересікався по підрозділам, а коли перевівся в «Азов», в батальйон «Любарт», то на той момент якраз був медик Данте, то я собі взяв інший позивний. Тюр – пов’язаний зі скандинавською міфологією. Любов до цієї міфології, напевно, пов’язана з морем, бо вікінги плавали на дракарах у різні подорожі. А в перший рік війни я весь час пробув на морі, мене воно дуже сильно зв’язало... Взагалі і до цього подобалась скандинавська міфологія, а коли уже був зв'язаний безпосередньо з морем, то ці походи подобались за своєю суттю. І кожен похід в море – це була унікальна історія.
Напевно, як тонули в морі – одна з найцікавіших. Коли ми пробули в морі більше 48 годин без зв'язку, без їжі і без води. Коли втонули наша лодка, корабель... Це було завдання по острову, по розвідувальній роботі, і ми вже поверталися назад, відпливли від острова десь кілометрів 10, якщо я не помиляюсь. А загальна дистанція від острова до суші, найближча точка – це 34 км, а та, з якої ми працювали, – 36. Отож, нам залишалося до берега десь приблизно 22 кілометри. І ми втонули тоді в морі – піднявся шторм. Добре, що була шлюпка. І ми на цій шлюпці виживали дві доби.
Спочатку пливли по течії, занесло нас за Зміїний. І коли нас уже рятували – це було десь 80 км від берега орієнтовно. Нейтральні води, біля вишок Бойка.
Ми були зниклими безвісти. Нас уже подали, думали, що ми вже все. Але в останній момент, на останньому вильоті вертушки нас чудом знайшли – ми кинули дим. Ну, там дуже багато було супроводжуючих подій, які нас врятували. І багато зіграло так, що нам реально пощастило не один раз і в сукупності призвело до того, що нас евакуювали. А так ми вже змирилися з тим, що будемо 200.
Через пару днів я назад в море пішов. Ну, тобто не було якогось такого страху чи ще щось. Треба – попливли. Тоді така була мотивація в 22-му році, що було байдуже які завдання, який там напрямок і тому подібне. Тільки робить роботу», – згадує Тюр.
Більше – у сюжеті.
Коментарів немає
Залишити коментар