Михайло Панков у березні та квітні під обстрілами вивіз з Попаснянської громади близько двох тисяч людей. Зворотньо він тоннами доставляв гуманітарну допомогу — тим, хто залишався. Під час одного з таких рейсів його захопили російські військові. Після допитів він зміг повернутись додому до родини.
Його історію розповіли .
Стріляли на ураження
Михайло починав евакуацію на “Богдані”, усього змінив чотири автобуси: техніка не витримувала обстрілів та розбитих прифронтових доріг. Загалом він зробив близько 40 рейсів. Останній — 29-го квітня.
“Я зупинився біля мосту неподалік Попасної, там я прислуховувався і дивився, де йде обстріл. Якщо обстрілу не було, я міг проскочити. Назустріч нам йшов український солдат, він сказав, що виходить з оточення. І сказав, що дорога під мостом — єдиний шлях до центра Попасної”, — згадує той день Михайло.
“Я під'їхав під міст і помітив протитанкові міни. Дав задній хід, і тоді з автоматів з правого боку почався обстріл автобуса, посипалося скло... Вийшли чоловіки у військовій формі, із білими стрічками на ногах та руках. Сказали: стояти, хто такі, підіймайте руки вгору. І давайте по черзі, по одному до нас”.
Так Михайла і його супутників захопили у полон. Пізніше він дізнався: це були “вагнерівці”.
“Коли вони розстрілювали автобус, стріляли на ураження по водійському місцю. Якби я не вискочив, мене вже і не було б,” — каже Михайло.
До війни Михайло Панков працював у Врубівському ліцеї вчителем історії, правознавства, захисту України. Тепер він двічі переселенець: вперше — із окупованого у 2014 Первомайська.
Після 24 лютого 2022 відгукнувся на пропозицію керівника Попаснянської військово-цивільної адміністрації Миколи Ханатова займатися евакуацією та розвозити "гуманітарку".
“Я ким тільки не працював, зокрема і водієм. Був механіком, начальником гаража, водив маршрутку, вантажний автомобіль. Досвід був. Багато людей питали: де ви так навчилися водити, кермувати? Я казав: саме тут і навчився”, — розповідає Михайло.
Били, давали пігулки, називали “нациками”
"Народна міліція" відвела бранців до залізничного підприємства ПЧ-6, відібрала документи.
“Почали нас ображати, казати, що ми військові ЗСУ, що ми допомагаємо військовим, що ми коригуємо вогонь для ЗСУ", — пригадує Михайло.
Зв'язали руки, зав'язали очі і так доправили до будівлі Попаснянського водоканалу. Там полонених допитували "вагнерівці", відео розмови знімали російські пропагандисти.
“Я казав: який злочин я здійснив проти “ЛНР” чи Росії? Я вивожу мирних людей та розвожу гуманітарку”.
Михайло згадує: телевізійники РФ випитували про кількість українських військових і їхні позиції. Найбільше наголошували, що українська влада начебто не проводить евакуацію людей із зони бойових дій.
“Я кажу: я ж виводжу. Вони мене перебивали, казали, чому все-таки не вивозять? Потім знову питання: ви знаєте, що таке живий щит? Я кажу, я знаю, що це таке. Я кажу, люди не винні, вони знаходяться на лінії вогню. Вони знову: чому ВАША влада не проводить евакуацію? Я вже не знав, яку владу вони мають на увазі, бо я вже кілька разів казав, що ми вивозимо людей”.
У матеріалі, як згодом дізнався Михайло, використали його цитати, вирвані з контексту.
Потім, згадує волонтер, з ним спілкувався командир із позивним “Німець”. Запевняв, якщо інформація підтвердиться, їх відпустять. Замість цього бранців передали “народній міліції” вже для допитів.
“Почали нас бити, пресувати. Давали пігулки, казали, що це наркотики, і будуть знову питати після цього. Вони багато пили, приймали наркотичні засоби, поводили себе неадекватно, агресивно. Не стільки ставили питання, а давали своє твердження: ви “укропи”, “нацики”.
Близько трьох діб затримані провели у підвалі, потім їх перевезли до Первомайська.
Вдерся до власної квартири
У Первомайську допити проходили у будівлі пенсійного фонду, тримали бранців у підвалі.
"До речі, там ми були не самі. Ще у Попасній до нас посадили свого солдата, який порушував дисципліну. І так само у Первомайську з нами сиділи два їхні солдати. Один у нетверезому стані розстріляв свого товариша, інший відмовився виконувати наказ. Один доброволець, один мобілізований. Їх забрали, сказали, що везуть до в’язниці".
Потім була фільтрація у так званому МДБ ЛНР.
"Її проводив Володимир Заволокін, мій колишній знайомий. Питав, де ми були, що ми робили. Він мені казав: мене в школі виховали любити Радянський Союз, і я пішов у 2014 до "ДНР". Тепер я у "МДБ ЛНР" працюю".
Після фільтрації дозволили залишитись жити у гуртожитку. Але Первомайськ був "перевалочним пунктом", звідти людей вивозили до інших міст: Луганська, Ровеньок, Хрустального. Михайло з товаришами їхати відмовились, тому з гуртожитку їх вигнали.
"Оскільки в мене там була своя квартира, я взяв товаришів, які були зі мною в підвальному приміщенні, і ми пішли до моєї квартири. Я заліз через вікно, виламав двері, і там ми продовжували жити".
Люди не милися з 24 лютого
Як розповів Михайло, води у Первомайську немає з початку великої війни. Воду людям привозять раз на два тижні. Чоловік обрав таку роботою, щоб отримати довідку, яка дозволить виїзд з окупованої території.
"Люди не миються, тому що немає води. За наказом тамтешньої "адміністрації" розвозив людям похилого віку воду. Розносив по багатоповерхівках, бо ці люди самі не можуть носити. Тоді мені дали довідку, що мене вивезли з так званої "звільненої території". Чоловіків до 55 років не випускають з "ЛНР", якщо у них місцева прописка, місцева реєстрація. Мені довелося доводити, що вона в мене не місцева".
У місті Михайло помітив багато військових, танків. Складалося враження, що на одного цивільного три-чотири людини у формі.
"Люди по-різному налаштовані. Є ті, хто підтримує Україну, є нейтральні, які просто чекають, коли війна закінчиться. А більшість налаштована так: попасняни нас обстрілювали. Саме попасняни обстрілюють вісім років, вони допомагали військовим".
Шлях додому
Спершу Михайло намагався вийти на вільну територію України нелегально, через лінію фронту в районі Золотого-5, але почався бій. Згодом родичі передали йому закордонний паспорт, і він повернувся додому через Росію та Європу.
"Дуже було важко кордони перетинати, бо не випускають із "ЛНР", мене довго прикордонники їхні так звані допитували. Коли виїжджав з Росії, співробітники ФСБ теж довго допитували. Добирався до Москви я ніч, трохи більше. Ще три доби їхав через Європу. На наші гроші перебування в "ЛНР" мені обійшлося у 45 тисяч гривень. З переїздом, з тим, що мене обікрали. Вони ж забрали в мене гроші та всі документи".
Коментарів немає
Залишити коментар