Підполковник, заступник командира 20 БрОП «Любарт» Андрій «Хорват» Дʼяченко розповів, що окупанти, яких вони беруть у полон, спочатку лякаються.
Про це відомо з інтерв’ю для Володимира Золкіна.
За словами Хорвата, частина з полонених інфантильно думає: «Азов», ну, всьо, щас обнулять і все», інша ж частина – боїться.
«Вони починають оце якусь там ахінею плести, що «я там то, я там не хотів, заставили» - це все, що ми роками чуємо. Але, що саме смішно, коли вони розуміють, що їх ніхто не катує, у них вже така трошки мінімальна барзота починає проявлятися. Він починає просити закурити і то так, як то не зовсім то й просить», - розповідає Хорват.
«Якщо ти мені не дупу не запєніл, то ти ж мені маєш покурити дати ще. Да, будь-яку доброту вони сприймають за слабкість. Я сам цим грішу, тому що «ну, воно вже в полоні, воно просить у тебе там цигарку, ти думаєш, ну, дам цигарку, ну, як?» А десь тут я розумію, що кожну цигарку він сприйняв не як мою доброту, а як мою слабкість. І це так, в принципі, у них і є. Це дуже страшне поголів'я. І можете собі уявити, якщо вони починають барзєть вже в полоні, як тільки вони зрозуміли, що їх не розстріляли, то що з ними відбувається після того, як вони проїжджають одне українське СІЗО, друге українське СІЗО, потрапляють в табір? А в таборі вони спілкуються з представниками МКЧХ, той, що Червоний Хрест, які їм розповідають, що тебе тут ніхто пальцем не троне. І коли вони вже розуміють, що їх ніхто пальцем не торкнеться, отам вже барзата», - зауважує Золкін.
Дʼяченко додає, що найімовірніше, повертаючись з полону, вони скажуть: «Та ці хахли – терпіли».
Золкін наголошує, що є стандарти, яких ми маємо дотримуватись, але якби у нього спитали, чи толерує він таке ставлення до полонених, то сказав би, що ні.
«Звісно, що ні. До них має бути ставлення аналогічно тому ставленню, яке є до наших бійців. Тому що, розумієте в чому ситуація? Десь хтось на фронті, поки його везли, пригрів пару раз і він вже розповідає про страшні катування і про те, що тут дійсно всі нацисти. Просто сидить мені і в очі про це починає розповідати. В той момент, як наших там військовополонених катують просто щодня. Саме перебування там без їжі, без води, дуже часто не годують, гуляти не відпускають. Скільки цих історій, що хтось з наших полонених травинку просто зірвав, щоб понюхати травинку, тому що він її не бачив, один бетон навколо, і його починають просто настільки бити, що відбивають внутрішні органи, ламають руки, ламають ноги. То я вважаю, що до них вже або має бути… Та ніяких «або» насправді! До них має бути таке ставлення, як і до наших в тому полоні. Інакше вони нічого не розуміють. Ті, хто дійшли своєю головою, вони дійшли. Там вже бий їх чи не бий, вони до цього дійшли. Але основна загальна маса не розуміють і не зрозуміють. І да, дійсно, ви праві. Вони, повертаючись, думають, що ми терпіли, ми до них гарно ставились, бо ми їх боїмось. От такий висновок у них буде зрештою», - резюмує Золкін.
Детальніше - у сюжеті.
Раніше ми писали, Яка вікова категорія бійців «Любарта».
Читайте також: Андрій Дʼяченко про історію створення підрозділу «Любарт»
Коментарів немає
Залишити коментар