Немовля спало на кермі: спогади волонтера про початок повномасштабної

Волинський волонтер Костянтин Зінкевич опублікував спогади про 26 лютого 2022 року.

Про це він написав на сторінці у Facebook. Тоді волинянин поїхав до Польщі забрати тепловізори і ПНБ.

«Так, уже деякі люди ворухнулися і підвезли їх під границю.

Багатокілометрова черга перед пунктом пропуску Устилуг вразила. А ще більше вразило те, що я побачив перед шлагбаумом. Тисячі людей- жінок, дітей стояли біля паркану, колючого дроту, як ягнята в загоні. Це був суцільний біль. Плач. Так, сльози у мене виступили мимоволі.

Я їхав через усю цю людську тисняву пустий і без черги.

Коли прикордонник відкрив шлагбаум для моєї машини, я відкрив двері буса і запросив ближніх жінок, щоб вони сіли і перетнули кордон у моїй машині. Що тут почалося! Коли я відкрив багажний відсік, щоб поставити їхні валізи, то не встиг і першу валізу поставити, як туди набилося купа жінок і діток. Бабусю з інвалідним візком я уже сам садовив туди. Усі, хто туди набився, категорично відмовлялись вийти, щоб я міг переставити речі, щоб усі валізи влізли. Я витратив досить часу, щоб мені повірили, що всі люди, які є в бусі, після завантаження валіз, знову туди «сядуть». Але якось переконав.

Прикордонник мені допомагав.

Поїхали.

Польська прикордонниця запитала у мене, скільки в машині людей? Я сказав: «Не знаю». Я не виходив з машини, бо тримісячна дитина спала у мене на кермі. Ну, щоб це дитя ніхто не притиснув, йому тут було комфортніше…

Прикордонниця нарахувала 17 паспортів і свідоцтв про народження!!! У маленькому Т5 бусі з багажним відсіком.

Хтось із їхніх чоловіків дзвонив мені кілька разів, дякував. Та за що тут дякувати? Я бачив, що ці люди з українського боку ладні були йти і плисти через Буг, щоб мати порятунок. Це жах був, стільки людей рятувалось від біди…

У Грубешові вночі на заправці я зустрівся з курʼєром, перевантажив оптику в машину. Поговорили трохи, випили кави- і він поїхав.

Я залишився сам. Я дивився у цю ніч. Я бачив зовсім інший всесвіт. І не вірилось, що так може бути. Так спокійно, мирно і затишно.

Я попросив сам у себе дозволу ще подихати цим спокоєм хоча б 20 хвилин. Бо ж там чекали тепловізори. Взяв ще одну каву… засік на годиннику 20 хв і постояв у цьому спокої ночі… Це був кайф мирної ночі… і разом з тим відчуття вини за ці хвилини перед усіма людьми, які зараз ТАМ.

Згодом я не раз виїздив за кордон по гуманітарний вантаж, але відчуття саме тієї ночі запамʼятались назавжди.

Такий спогад…», - написав Зінкевич.