У Любешівській громаді, як прикордонному регіоні Волині, готові до зустрічі ворога. Цікаво, а як саме любешівці реагували на початок війни, чи допомагали волонтерам, як сприйняли люди заборону відвідування лісів, чи виконується бюджет громади?
Про це у розмові з керуючим справами (секретарем) виконавчого комітету Ігорем Демихом.
– Ігорю, для більшості українців ранок 24 лютого в пам’яті залишиться масованими обстрілами авіації. Вибухи, паніка, усвідомлення того, що розпочалася війна… А як для Вас розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну?
Мій ранок розпочався з телефонного дзвінка голови (йдеться про голову громади Олега Куха, - ред.), в якому він повідомив про необхідність інформувати мешканців громади перебувати вдома. А сам я разом з головою та заступниками зібралися у селищній раді, щоб напрацювати подальші дії в умовах повномасштабного вторгнення. Наступного дня до громади приїхали військові, з якими керівництво так само обговорило план дій для забезпечення безпеки людей.
Хочу зауважити, що наші військові чітко знали, що робити, і що їм для цього потрібно. Комбат у перші дні об’їздив усю громаду, дав цінні настанови, що робити людям. Знаєте, це справжні військові професіонали! І люди відгукувались на кожне прохання військових. Для прикладу, попросили вони допомогти окоп вирити – то люди десятками вмить бігли з лопатами! А позаду за ними вже трактор їхав!
А скільки коктейлів Молотова люди зробили! На кожному блокпості їх було сотні. Вже потім навіть просили більше їх не робити. А мені у відповідь: «Як це не треба? Буде їхати танк, то я кину коктейль, сусід кине коктейль – і спалимо того танка!».
Потрібно було укріпити нашу лікарню – а там понад тридцять вікон, які треба було закрити мішками з піском. Написав у Фейсбук прохання про допомогу – за хвилин 15-20 прийшло, мабуть, чоловік 200! Ми не встигали пісок довозити, який фасували у мішки! Отакі наші любешівці!
– А як люди самі реагували на те, що в країні війна?
Хтось поїхав за кордон чи в інші області. Поте більшість залишилась вдома. Особливої паніки я не бачив, якраз навпаки – люди згуртувалися і почали по максимуму робити щось, аби ворог не захопив Волинь. Телефонували старости з сіл і казали: «Люди будують блокпости в селах! Люди плетуть сітки!». Любешівці були дуже патріотично налаштовані! Чоловіки кричали: «Дайте нам гранатомети – ми їх тут всіх покладемо, цих рашистів! Вони сюди не зайдуть!».
Отак люди громади зібралися, мобілізували зусилля, почали збирати їжу для військових. Школи, адмінприміщення старостинських округів, будинки культури були просто «забиті» консервацією, м’ясними виробами, крупами. Згодом ми сформували гуманітарні вантажі, повантажили усе це на фури волонтерам, які їхали в обстріляні області України, де люди залишилися без їжі, води, засобів гігієни. Підприємці громади давали й гроші, і господарські товари, і продукти – допомагали усім! Автомайстерні, СТО ремонтували військову техніку. В нас у кожному селі є такий майстер, який казав: «БТР треба зремонтувати? Та запросто!».
Голова мав кожного дня зустрічі з активістами. Адже любешівці просто вимагали долучити їх до процесу оборони громади. Їх було не спинити! Горжусь своїми людьми! Горжусь нашими волонтерами, підприємцями!
– А як щодо закордонних партерів? Чи допомагали Вам волонтери з інших країн?
Так, в нас налагоджена тісна співпраця із Ґміною Ґлуськ, республіки Польщі, яка належить до Люблінського повіту Люблінського воєводства. Ми з ними познайомились під час поїздки до Польщі у рамках одного з проєктів, які реалізовувались у селищній раді. Цікаво, що у селах Польщі є пожежники (стражі), які працюють на добровільній основі. І ми до них їздили, переймали досвід, аби згодом запровадити це у себе. Згодом Ґміна Ґлуськ подарувала нам пожежний автомобіль.
А коли розпочалося повномасштабне вторгнення, наші партнери не залишились осторонь і всіляко нам допомагали. Передавали обладнання для пожежників – помпи, мотопомпи, форму, каски, ми навіть поділилися цим обладнанням з сусідніми громадами та ДСНС. Також поляки відправляли до нас буси із різною гуманітарною допомогою. Приймали гостинно наших громадян, які вирішили виїхати за кордон. Висловили підтримку на місцевому рівні, аби Україна стала повноцінним членом ЄС. Щиро вдячний нашим польським друзям за все!
– Чи організовували Ви у громаді курси – медичні, з військового вишколу?
Так, організовували. А як тут не організуєш, якщо підходять до мене чоловіки та наполягають, аби усім роздали автомати (посміхається - авт.). Хтось вмів стріляти, хтось мав бойовий досвід, а хтось хотів навчитися. Наші добровольчі формування навіть зараз проходять навчання, постійно просять, аби приїжджали інструктори, щоб відпрацьовувати на практиці опір ворогу у населених пунктах, лісах та лісосмугах тощо. Курси були й для працівників селищної рад, і для волонтерських центрів, і загалом для любешівців.
– Чи спостерігалась у Любешівській громаді криза з пальним?
Так, всеукраїнська криза не минула і Любешівщини. Були черги на заправках, люди нервували, адже дозволили заливати пальне лише у баки. То навіть були такі курйозні випадки, коли чоловік почепив два баки на велосипед і приїхав за бензином (посміхається – авт.). Було нелегко насправді, але згодом усе врегулювалось.
– А чи вдається наразі реалізовувати проєкти, що були заплановані до початку повномасштабного вторгнення?
Насправді на 2022 ми підготували чимало проєктів – і щодо спорткомплексу, стадіону, ЦНАПу, ремонту доріг, освітлення, облаштування тротуарів, проєктів напрямку освіти, медицини, тощо. На жаль, майже усі проєкти зупинено, окрім, тих, які є найбільш необхідними для функціонування громади.
Бюджет Любешівщини відверто потерпає. Ми його виконуємо, наразі бюджет виконується в обсягах 99-100%. Але це не бюджет розвитку. Наразі шукаємо додаткові шляхи надходження коштів.
Просимо бізнесові структури, аби вони не припиняли сплачувати податки. Довелося скоротити видатки на сфери культури, освіти. Є питання по невиплаті орендної плати за користування землями Національного природного парку, частина якого розташована на території громади. Усі розуміємо – війна, буде нелегко. Нелегко зараз і нелегко буде потім.
Але хочу зауважити, що досі не врегульовано питання, аби усі податки від підприємств, державних установ тощо, розташованих на території громади, йшли саме у бюджет громади. І тоді б нам було б простіше пережити воєнний стан, допомагати людям, місцевим мешканцям та внутрішньо перемішеним особам, які приїхали на Любешівщину після початку повномасштабного вторгнення.
– Зовсім скоро 1 вересня, початок нового навчального року. Як буде відбуватись навчальний процес на Любешівщині?
Скоріше за все, навчання буде онлайн та у змішаній формі, адже багато шкіл не обладнані бомбосховищами. Є лише три школи, підвали яких можна облаштувати під бомбосховища, також проводиться аналіз закладів освіти, поряд з якими є укриття. Але є багато питань – харчування, доїзди дітей – які наразі незрозуміло, як будуть вирішуватися. Про дитячі садочки взагалі мова не ведеться. В громаді наразі немає фінансового ресурсу, аби будувати бомбосховища, на жаль.
– А як щодо лікарні – вона обладнана бомбосховищем?
Так, наша лікарня обладнана бомбосховищем, причому воно вважається одним із кращих і має статус протирадіаційного укриття. Також бомбосховищем обладнана поліклініка. Персонал лікарні проходив курси по швидкому перенесенню обладнання та переводу хворих у разі небезпеки у бомбосховище. Евакуація хворих відбувається практично при кожній повітряній тривозі.
– А як працює на Любешівщині система сповіщення про повітряні тривоги?
В Любешові та навколишніх селах добре чути сирени. Але в нас є села, розташовані досить далеко від районного центру. То старости налагодили сповіщення людей у соціальних мережах, групах Вайбер, різних месенджерах. Є телеграм-канал громади, в якому теж завжди сповіщають про початок та кінець повітряної тривоги.
– Поговорімо про переселенців, яких прийняла Любешівська громада.
До нас в громаду з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну приїхало більше тисячі переселенців, зокрема, з Харкова, Києва тощо. Наразі багато хто повернувся у рідні домівки. Хочу зауважити, що у напрямку прийому переселенців дуже компетентно та виважено спрацював наш голова. Одразу після початку вторгнення він дав доручення проаналізувати житловий фонд, тобто, де можна поселити переселенців. Старости пропрацьовували разом зі спеціалістами це питання по селах – шукали пусті помешкання, обдзвонювали власників житла, питали в людей, хто може прийняти переселенців, або здати в оренду житло, опрацьовувались приміщення комунальної власності тощо. Так, ми почали формувати реєстр житлового фонду з перших днів війни, сформували так званий «банк житла».
Серед переселенців спочатку було багато тих, хто мав тут рідних, друзів, тож вони приїжджали саме до Любешівщини. Потім до них зверталися за порадою їхні знайомі з територій, які обстрілювали рашисти, чи можна сюди приїхати. До мене особисто зверталися люди із питанням, чи можна їхати на Любешівщину. Відповідав, що так, звичайно, але ви маєте розуміти, що тут не лакшері-готелі, а звичайні сільські хати, в деяких без газопостачання та євроремонту. І треба буде зранку накрутити води з колодязя, наносити дров, запалити грубку – і тоді буде тепло та можна буде зготувати їсти.
Коли переселенці сюди приїжджали, вони ставали на облік у соціальній службі, тоді спеціалісти зідзвонювались зі старостами по селах щодо наявності житла, таким чином людям знаходили помешкання. Оформлювали їм статус ВПО, надавали відповідні довідки. Тобто, особливих проблем із внутрішньо переміщеними особами не було.
– Через війну жителі Любешівщини були позбавлені суттєвої частини їхнього сезонного заробітку. Маю на увазі збирання грибів та ягід, адже перебування в лісах було під забороною для населення. Наскільки це було болісно для любешівців?
Так, ви праві. Адже збирання, припустимо, чорниць є важливим сезонним заробітком практично для кожної сім’ї на Любешівщині. Багато хто готував дітей до школи чи садочка лише за рахунок цих коштів. В хороший сезон за вторговані від продажу ягід гроші люди купували необхідну побутову техніку. Дякувати Богу, що знайшли компроміс та дали дозвіл на заготівлю ягід. Звичайно, були визначені місця, куди людям суворо заборонено йти, про це ми сповістили населення.
– А як щодо аграрного сектору? Чи вдалося цього року засіяти зерно?
Так, аграрії наші вийшли на поля. Це і великі агрофірми, і фермерські господарства, і люди прості. За моїми спостереженнями, якщо минулого року більше садили соняшник, то зараз люди посіяли гречку здебільшого.
Ще тиждень – два і підуть комбайни в поля для збору врожаю. Думаю, що Любешівщина, як і Волинь загалом голодною не залишиться.
– Зважаючи, що Любешівська громада розташована на кордоні із білоруссю, чи була у вас певна співпраця з цією країною? Розумію, що усі зв’язки із білоруссю були перервані із початком повномасштабного вторгнення.
Так, насправді були дружні відносини з цією країною, якісь спільні громадські проєкти. Діти з білорусі приїжджали до нас на відпочинок, наші діти їхали туди на екскурсії чи фестивалі. Насправді у любешівців дуже багато рідних живе в білорусі. На жаль, усе спілкування, офіційні та дружні зв’язки перервались, проєкти припинились. Російська пропагандистська машина промиває мізки не лише росіянам, а й білорусам.
– Попри війну, чи є на Любешівщині якісь проєкти розвитку, які втілюються в життя?
– Насправді є. Це, в основному, гранатові проєкти, в рамках яких ми отримуємо досить необхідну для громади допомогу. Як приклад, від проєкту E-GAP отримали необхідне дороговартісне обладнання та впроваджуємо мобільний ЦНАП. У селах Любешівської ТГ відбувається виїзний прийом громадян адміністратором відділу «Центр надання адміністративних послуг» Любешівської селищної ради. Під час прийому можна оформити всі види соціальних допомог, в тому числі й для внутрішньо переміщених осіб. Також потужну підтримку, і не лише матеріальну, маємо в рамках проєкту USAID "ГОВЕРЛА".
Коментарів немає
Залишити коментар