«Перемога буде у четвер»: як успішний підприємець з Луцька став бійцем ЗСУ

«А як інакше?», - сказав собі лучанин та підприємець Богдан Климчук, і з перших днів повномасштабної війни почав шукати способи стати на захист України. До війни він мав успішний бізнес, купу планів. Але усе перекреслила війна. В результаті він потрапив у Луцький батальйон територіальної оборони Збройних сил України.

Богдан - власник туристичного агенства, з 2014 року - активний учасник Євромайдану. Всі ці роки активно займався волонтерством, а з першого дня війни вирішив, що не може сидіти вдома.

Для Волинської служби новин колишній підприємець, а сьогодні боєць ЗСУ, розповів як потрапив до війська, складнощі та коли Україна переможе.

- Де тебе застав ранок 24-го лютого?

- Я був у Луцьку, і прокинувся від дзвінка сестри, яка питала чи нас бомблять? Кажу, що ні. Але в цей момент чую вибухи. Все-таки бомблять. Відкрив ноутбук і читаю: «Путін розпочав війну». Дістав свій уже зібраний наплічник з самим необхідним, й почав шукати куди податись, щоб бути корисним.

- І куди пішов?

- Зі зброї я мав лише травматичний пістолет, але це вже шось. Тому у першу ніч пішов патрулювати Луцьк спільно із поліцейськими, бо була висока ймовірність висадки десанту та роботи диверсійних груп.

Вдень я обдзвонював друзів, щоб долучалися до тероборони, і паралельно настирливо просив знайомих з Німеччини, щоб вони допомогли з броніками та амуніцією. В підсумку таки вдалось в перші дні передати сюди 30 бронежилетів.

- Оскільки ти зараз в теробороні, то волонтерством все не закінчилося?

- Я записався в добровольче формування тергромади. Чергував і паралельно волонтерив, але бачив, що найкращий спосіб допомоги країні це - долучитись до ЗСУ. Хоч без досвіду в перші дні потрапити туди було нереально. В теробороні (не плутати з добровольчим формуванням), уже служили друзі, тому взяв речі і поїхав з товаришем проситися до них, і 4 березня нас таки взяли.

- Як відреагували рідні на це?

- Рішення було не з легких. Сльози близьких, бізнес, відсутність досвіду і тисячу відмазок з однієї сторони, й лише одне питання з іншої: «А як інакше?». Вагання були більше в якому підрозділі служити, і з ким.

- Що найважче було з 24 лютого?

- Втрачати знайомих. Загалом деколи важко, бо ти свідомо обмежуєш свою волю, немов монах. У тебе не має свободи дій цивільного, маєш підкорятись волі керівництва, хоча й інколи з чимось не згідний.

Але розумію, що найголовніше це - Перемога, і що зараз комусь на фронті в стократ складніше ніж тобі. Та й немає чого на труднощах зациклюватись.

- Але ж є і плюси у новій роботі?

- Найприємніше на службі це - радіти перемогам, а особливо руйнації Кримського мосту. Тут ти проводиш багато часу на природі, знайомишся з силою-силенною цікавих та позитивних людей. А ще нас смачно годують. Це - взагалі найкраща робота на планеті: можна знищувати русню, а за це ще й гроші платять. Але якщо відверто, то моя попередня професія турагента більше до вподоби.

- Коли переможе Україна?

- Перемога буде в четвер. Люблю цей день тижня, бо багато хороших подій було саме в четвер. А насправді не важливо коли вона буде, головне щоб була. Але чим швидше, тим краще, бо хочеться реалізувати багато проектів у бізнесі та шалено мандрувати.

Читайте також: "В України має бути така потужна армія, щоб сюди боялись навіть рипнутися", - Наталія Ариванюк