У неділю, 9 січня, в Казахстані завершилося розгортання колективних сил ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку - військово-політична міжнародна організація, до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан.). Вони вже взяли "під охорону” низку стратегічних об’єктів.
Про завершення розгортання військових сил ОДКБ оголосив сьогодні командувач цим контингентом, генерал-полковник Андрій Сердюков, який раніше очолював операцію з окупації українського Криму.
– Колективні миротворчі сили завершили розгортання на території Республіки Казахстан, – заявив він.
Сердюков додав, що так звані миротворчі сили вже розпочали виконувати завдання. Вони охороняють у Казахстані важливі державні, військові та соціально значущі об’єкти як в Алмати так і в прилеглих районах.
Сили ОДКБ залишатимуться на території Казахстану “до повної стабілізації обстановки”.
А заступник міністра оборони Казахстану Султан Камалетдінов, повідомив журналістам, що контртерористична операція у країні продовжиться “до повного знищення терористів” та відновлення “конституційного ладу”.
У пресслужбі президента Казахстану підтвердили, що військові сили ОДКБ взяли під контроль важливі об’єкти в країні. Про це йшлося під час засідання оперативного штабу під головуванням президента Касим-Жомарта Токаєва та за участю силовиків.
– Виставлено блокпости, об’єднаному контингенту держав-учасниць ОДКБ під охорону передано низку стратегічних об’єктів. Силовими структурами продовжується “зачистка” населених пунктів, – сказано в повідомленні.
Список об’єктів, які передали під контроль сил ОДКБ, не озвучується.
У пресслужбі уточнили, що в регіонах країни продовжує діяти режим надзвичайного стану.
У країні тривають затримання учасників акцій протесту, яких влада називає “терористами”. Так, станом на ранок до органів поліції доставили 5,8 тис. осіб. Було порушено 125 кримінальних справ.
Один із лідерів подавленої владою акції протесту, яка відбувалась на центральній площі міста Алмати в інтерв'ю 64-річний політичний активіст та правозахисник Мейрхан Абдуманапов розповів про те, як це було.
– Коли для вас оосбисто посались протести, в який момент ви опинились на площі?
– Коли протести тільки почались в Алмати, тобто 4 січня, на площу потрапити я не зміг. В Казахстані силовики використовують такий собі "превентивний" метод, в день будь-якого митингу до всії активистів приїжджає поліція та блокує їхні будинки.
Якщо активіст виходить на вулицю – його миттєво затримують та відправляють до відділку. І там, не оформляючи жодних документів, тримають день, доки демонстрація чи акція не закінчиться. А потім відпускають без складання протоколу. Ніби нічого не було.
Третього числа вранці до мого будинку під'їхало одразу чотири поліцейські машини. Виїхали вони лише пізно вночі, коли в Алмати вже почався "кіпіш". Втім, я дізнався про те, що машин немає, тільки п'ятого після того, коли прокинувся і подивився у вікно.
– Ви живете не в самому місті?
– Так, я живу у селищі Фабричному, розташованому десь за 40 з невеликим кілометрів від Алмати. Як тільки я прочитав в інтернеті, що люди йдуть до Площі Республіки, я одразу спробував дістатися міста. Але зробити це одразу мені не вдалося. Місто на той час вже було закрите для в'їзду.
Всі односельці, які працюють в Алмати і вранці вирушили на роботу, через кілька годин були змушені повернутися додому, бо їх просто розфгнали. Після обіду, вже після того, як влада відключила інтернет, зробити це виявилося простіше. І я прорвався.
– Коли ви все-таки дісталися Площі Республіки, що ви побачили?
– Коли я дістався площі, там було вже дуже багато людей, ціле море, а акімат міста, тобто адміністрація, горів. Я спитав: хто це зробив? Мені відповіли, "невідомі люди". "Нам треба було, щоб акімат був цілим, щоб зробити там штаб, - кажуть. - Але якісь люди під виглядом демонстрантів підпалили". Причому палії мали все готове заздалегідь, у тому числі й пальне.
Потім зупинити юрбу було неможливо. Пішли захоплення один за одним. На площі, якщо дивитися на південь, праворуч перед акіматом знаходиться офіс телебачення "Казахстан-1". Я почав радити використовувати його, але дуже скоро з'ясувалося, що його теж розгромили, зайшли "молодчики", в ультимативній формі зажадали, щоб їх випустили в ефір, їм відмовили, і провокатори з битами та арматурами почали громити канал, розламавши все обладнання.
З півдня від площі є ще один комплекс: "КТК", комерційне телебачення, на нього вже встигли вчинити напад. "Бачиш дим? – кажуть. – "КТК" теж розбили, вкрали на мільйон обладнання та підпалили".
- Хто були ці "молодчики"?
- Ніхто не знає. На площі було стільки людей, що зрозуміти, хто саме чим зайнятий, було неможливо, активісти та знайомі трималися один з одним, групами, але впізнати, звідки прийшов той чи інший гурт, було не можна.
Причому події розвивалися стихійно. Єдиної організації не було. Якоїсь миті на площі, наприклад, не знайшлося жодного мікрофона чи гучномовця, щоб можна було виступити.
Народ до акімату, колишнього будинку уряду, з'їжджався не просто з усієї Алмати, а й із сусідніх міст, кожен добирався самостійно. Кожна група була зайнята собою, ніхто нікого мало чув і слухав. Навколо шум, гамір, всі радіють.
- Захоплення будинків ви бачили самі?
– Ні. Але мені одразу розповіли, що чиновники та поліція з акімату втекли підземними ходами, коли повсталі увірвалися туди, там було навіть вимкнене світло. Нікого. У будівлі залишилося лише кілька солдатів.
Ще п'ятого, коли люди йшли до площі від вулиці Мамишули та Абая, група молодчиків 25–30 людей почала громити вітрини та перевертати машини, поліцейські почали стріляти гумовими кулями, кидати світлошумові гранати. І далі поліція поводилася з людьми досить жорстоко.
Коли хлопці, які були в акіматі, здалися, декого з них побили, гарячі голови, розлючені, але більшість хлопців самі демонстранти встигли захистити, сказавши: "Не чіпайте їх, це наші хлопці, просто вони на службі".
Взагалі, з розгромом телебачення, як на мене, демонстрантів позбавили засобів зв'язку. Комусь дуже хотілося виставити нас варварами.
- Що відбувалося далі?
– Водночас по всьому місту зникла поліція. Вони просто розійшлися і замкнулися вдома. Давши цим карт-бланш всяким пройдисвітам і кримінальникам.
Справа в тому, що, відключивши інтернет, влада паралізувала не лише банківські сервіси, ЗМІ, а й звичайні міські служби. Без інтернету системи охорони та сигналізації у всіх магазинах просто відключилися - тоді мародери і кинулися громити вітрини і витягувати дорогу техніку. Демонстрантам цього було не потрібно.
– Все, що надалі відбувалося на площі, ви бачили на власні очі?
– Так. Я приїхав уже після всіх захоплень і залишався на площі до кінця. Ніч із п'ятого на шосте видалася тривожна. На місці залишилася десь десята частина людей. Інші розійшлися по домівках. Ми всі чекали штурму, тому збудували із загороджувальних щитків паркан. Але нічного штурму так і не сталося.
– Коли сталося загострення?
– Приблизно о 9-й годині ранку 6 січня на площі з боку вулиці Фурманова – перейменованої на вулицю Нурсултана Назарбаєва – з'явилися військові вантажівки, машини та кілька бронетранспортерів з кулеметами нагорі. Звідти вийшли солдати і по всьому периметру з автоматами оточили площу.
Тоді вісім людей, найстарших за віком, у тому числі і я, від імені мітингувальників вийшли до них уперед, з білим прапорцем і піднятими вгору руками, щоб провести переговори.
Коли ми перейшли загороджувальні щитки, якими вночі самі та обгородили табір, у нас почали стріляти. То були попереджувальні постріли. Але поруч зі мною великий чоловік, років за 50, тобто молодший за мене, раптом упав. Куля йому влучила у ліве стегно. Ми вже відступили назад, у бік загородження. Але я не зміг покинути пораненого і повернувся. Насилу я його підняв і доніс до загородження, звідти ми його вже відправили до лікарні.
Стрілянина припинилася. Ми продовжили розмахувати руками, пропонувати переговори. Нас через гучномовець попередили казахською, щоб ми не підходили. У результаті за хвилин 10 чи 15 – видно, радилися – до нас вийшов офіцер. Дали знак, щоб ми підійшли до щитків.
Він назвав своє ім'я та прізвище, яке я тепер не можу згадати. Командир та нас семеро. Він сказав: «Так, я все знаю, хто були ті погромники, це не з ваших. Не дай боже, серед моїх солдатів когось вони ранять, ми відкриємо вогонь у відповідь - за наслідки я не відповідаю".
Ми повернулися до табору. З кількох тисяч людей зброя виявилася лише у п'ятьох. Насильно роззброїти їх ми не могли, раптом вони почнуть чинити опір, ми без зброї. Ми попросили їх піти, і вони пішли.
– Як події розвивалися далі?
- З дев'ятої ранку до пів на сьому вечора все було спокійно. Вдень у табір почали приходити повідомлення: "Виходьте. До міста прибуло підкріплення: російські війська та частини ОДКБ, білоруські, вірменські та ще якісь, вони розганятимуть силою".
Тільки мені особисто зателефонували з такою порадою п'ять людей. І щоразу співрозмовник стверджував, що інформація "з достовірних джерел". "Сьогодні ввечері чи вночі стрілятимуть".
Ми взяли інформацію до уваги, але не повірили. Деякі активісти, втім, у результаті все ж таки пішли і відвели людей, які прийшли з ними. Наприклад, старий опозиціонер Жасарал Куанишалін, якого ми збиралися спочатку призначити головою штабу, брав участь у ранкових переговорах, або такий відомий активіст, як Жанболат Мамай. Він закликав піти. Здається, його потім побили.
– Скільки всього людей покинули площу?
- Я не знаю. Їхні прихильники стали вмовляти оточуючих: "Тут стрілятимуть, йдіть". Але я відповів, що нікуди не піду, бо це зрада. Як стемніло, о 18:30 чи о 18:40, на площі справді з'явилися бронетранспортери з кулеметами. Спочатку зі східного, потім із західного боку. Стріляти вони почали на поразку без попередження. Люди кинулися врозтіч, я побачив, що дехто впав.
Я сам бачив на власні очі сім людей. Когось поранило в руку, когось у голову. З них двох ми змогли вивезти, поранених, а решти немає. Двоє дівчат зовсім молодих і один хлопець, вони не подавали ознак життя. Ще один літній, важкий, живий, я спробував його підняти, але не міг.
Поки я його намагався витягнути останнього, кілька куль потрапили зовсім поряд, не зачепивши дивом, і мені довелося залишити його. О 19:01 – ось у мене на телефоні виклик – я дзвонив із площі у швидку, щоб ті забрали поранених, яких ми не змогли вивести.
Під градом куль ми змушені були покинути площу. Дорогою я побачив легкову машину. Там двоє молодих хлопців, один за кермом, другий поряд. Машина заведена, видно, вони намагалися на машині поїхати, але лобове та заднє скло розстріляні, а хлопці вже мертві, без ознак життя.
Далеко від площі ми не йшли, сховалися у дворах. А за дві години повернулися подивитися, чи забрала "швидка" поранених, про яких ми сказали медикам. Їхні тіла були на місці, тобто "швидка" так і не приїхала. Скільки всього людей загинуло лише на площі, ми не знаємо.
- Що було потім?
- Тут знову почали стріляти, і нам довелося знову відступити. Тепер уже остаточно. У "швидкій" слухавку вже просто не підмали. Солдати були всі без розпізнавальних знаків, у чорній з ніг до голови формі. Якщо вранці до нас зверталися лише по-казахськи, і на тому боці були наші, казахи, то через гучномовець ми чули тільки російську мову.
– Солдати, які брали участь у розгоні, говорили російською?
– Так. Цього разу до нас солдати зверталися лише російською. І загрозливим тоном: "Звільніть площу, розстрілюватимемо". Ні слова по-казахськи. З чого ми прийшли до висновку, що це були російські війська. Як нас і попереджали вдень.
Вдруге ми вирішили покинути площу через вулицю Желтоксан, це із західного боку від площі, і спустилися до вулиці Абая, пішовши по ній знову ж таки в західному напрямку.
Всю дорогу ми чули грім пострілів. За спиною. Хто куди стріляв, ми не знали. На вулиці нікого не було, тільки машини зі скрученими номерами. Я так розумію, це ті, хто крав бензин із заправок і лазив магазинами. Але ми намагалися не заїжджати на вулиці, де багато супермаркетів.
- У результаті ви залишили місто?
– Ні. Покинути місто я не зміг, коли ми досить швидко опинилися на околиці, постріли стихли, ні мародерів, нікого на шляху особисто ми не зустріли. При в'їзді до мікрорайону Калкаман, на західній околиці, дорогу перекрили якісь молоді казахські хлопці. Вони стояли і не знали, чи їхати їм у центр, чи тут чекати, що це були за хлопці, я не знаю, але жодних "бородачів", ваххабітів серед них не було.
Вночі до свого селища потрапити мені не вдалося, транспорту не було, тож я пішов пішки до брата, який живе у місті. Весь ранок мені дзвонили знайомі, які шукали своїх родичів, що були на площі та перестали відповідати на телефони. Асета Абішова, Бекен Бейсалієв та інших.
Як мені розповіли, частина людей, які були на площі, сховалися в колишньому кафе та зуміли пересидіти там ніч. Вранці вони вийшли звідти з піднятими руками, але розстрілювати вже не стали. Дали піти з майдану.
- Де ви зараз?
– Зараз, щоб дістатися інтернету, я біля кордону з Киргизстаном. Я говорю з киргизької сім-карти. Дістався сюди на попутці, спіймав машину, по всій дорозі стоять військові патрулі, шмонають машини, шукають зброю, перевіряють документи.
Усі мітинги в Казахстані мають дозвільний характер, їх потрібно узгоджувати за п'ять днів, а в тому випадку, якщо влада його не погодила, учасникам загрожує за 488 статтею нашого кодексу 10–15 діб арешту. Або штраф. Ця стаття давно стала стандартним репресивним інструментом у руках влади.
Влада ніколи не дає дозволу і завжди розганяє. Ось і цього разу ще до початку основних подій владі вдалося "закрити" багатьох місцевих лідерів та популярних активістів, тож до початку алматинських подій багато хто з них уже опинився під адміністративним арештом, – сказав Мейрхан Абдуманапов.
За словами головного редактора алматинської видання Orda.kz Гульнари Бажкенової, вона з колегами була увечері 7 січня на площі Республіки – вже після розгону табору протестувальників. Реалії.Сибирь вона сказала, що їхня знімальна група хотіла сфотографувати перевернутий автомобіль, але в цей момент на них рушив військовий "Хаммер" і з гучномовця пролунало попередження про те, що зараз по них відкриють вогонь. Після чого Гульнара із колегами швидко покинули площу.
– Так, попередили нас із гучномовця російською. Але треба сказати, що казахські силовики теж часто звертаються до громадян російською. Молоді солдати, срочники з півдня, мабуть, російську мову знають недобре, а тут була чиста російська мова. Але це міг бути і казахський офіцер. Я говорила з кількома людьми, які були на площі 7 січня і були присутніми під час розгону табору. Ніхто з них не може точно сказати, чиїсь силовики це були – казахстанські чи російські. Сьогодні ми були на площі знову, і мій колега бачив, що там уже стояли війська ОДКБ, каже, по нашивках визначив. Я не стала б стверджувати, що 7-го ввечері табір розганяли саме росіяни.
Тим часом, ще 6 січня генсек ОДКБ Станіслав Зась заявив в інтерв'ю РІА, що сили Організації договору колективної безпеки не братимуть участі в розгоні демонстрацій у Казахстані.
Коментарів немає
Залишити коментар