Підготовка новобранців – тема надактуальна. Не треба пояснювати: життя скількох людей залежить від цього.
І ось нам випала нагода поспілкуватися з новобранцем мобілізованим кілька місяців тому. Це наш давній знайомий колишній волонтер, а нині прикордонник. Розмова почалася з того, що нас здивувало: чому базову військову підготовку (БЗВП) він поїхав проходити не зразу після мобілізації, а після понад трьохмісячної служби на прикордонній заставі.
Він розповів низку дикоцікавих речей від яких у нас очі робилися квадратними, тому ми вирішили опублікувати це у певній літературно-культурній обробці.
“З елементарними військовими навиками нас ознайомлювали зразу по прибутті у військову частину луцьких прикордонників. Ці курси тривали трохи більше тижня, були корисними й цікавими» - говорить Володя ( назвемо так нашого героя адже з міркувань його безпеки ми змінимо його ім’я).
І далі продовжує. «Десь на подібний рівень БЗВП ми й розраховували. Та вийшло зовсім не так. На це БЗВП нас направили через понад три місяці служби на заставі.
Тож перший місяць ми почувалися на заставах повними дурнями, адже більшість із нас навіть не знали, що таке амуніція і зброя та як із цим всім поводитися. І ось ми типу в учебці у Нових Мостах на Львівщині. Гнилий запашок строкової служби зразка початку 2000-х ми відчули вже в перші дні тамтешнього перебування.
І запах цей лише посилювався з кожним днем БЗВП. Я говорю не лише свої власні враження, а й висновки зроблені виходячи зі спілкування з кількома десятками вояків із різних навчальних груп.
Тож варто вказати на такі моменти:
1. Командирами навчальних груп та їх замами часто призначають молодих офіцерів і сержантів, які самі не мають знань і досвіду керування людьми (особливо в армії). Відповідно вони нічому не можуть навчити курсантів (для зручності узагальнено назвемо так тих хто проходить БЗВП, бо там є і солдати і сержанти, при чому дуже різні люди).
2. В кожній навч.групі скопом зібрані люди віком від 25 і десь до 55 років різної фізичної форми, різних професій, освіти, рівня знань військової справи, т.п. Якусь одну навчальну програму для них підібрати не можливо, на чому потім ми зупинимося детальніше.
3. Протягом першого місяця навчання (воно триває всього півтора місяці якщо рахувати чисто навчальні дні без вихідних) навч.групи майже у повному складі залучаються до нарядів не пов’язаних з навчальним процесом. Що найбільше обурює всіх курсантів – це трудова повинність на кухні, куди заступає на день до половини особового складу групи. Після нарядів дається день відпочинку. Виходить що за місяць на наряди тратиться не менше 2×4=8 днів дорогоцінного часу який повинен максимально ефективно використовуватися на БЗВП. Невже не можна вирішити питання кухні наприклад за допомогою волонтерів? Невже така націоналістична Львівщина не може знайти для цього з пів-сотні ідейних жінок і дівчат?
4. Командування учебки якось нездорово ставиться до стану побритості обличчя курсантів. Виявляється на четвертому році війни дуже важливо чи у кусанта на лиці щетина довжиною міліметр, чи пів-міліметра. Це все рахується серйозним порушенням. Добре що поки лінійкою довжину щетини не міряють, якось навмання візуально визначають.
5. А ще командуванню по-приколу щоб курсанти ходили в кітелях на сонці в спеку до 30 градусів і так шикувалися на розжареному асфальті посеред дня. Хлопці які зараз перебувають у тих Мостах розповідають, що досі у футболках ходити забороняють, хоч давно літо і спека. Їм пояснюють, мовляв літня форма – це кітель із закатаними рукавами, а не формена футболка. Щоб це змінити мабуть треба щоб когось вхопив тепловий удар прямо на шикуванні. Певно вищі командири готують особовий склад до глобального потепління коли спека в 30 градусів буде вважатися звичайною нормальною погодою.
6. Навчальна програма учебки є непродуманою і хаотичною. Те що в неї входять курси посудомийок і двірників – добре зрозуміло. А от щодо власне військової підготовки, то тут все плачевно. І це найважливіше, адже багатьом опісля БЗВП доведеться їхати на фронт. Тож конкретизую. Ми вже згадували, що в кожній навч.групі зібрані дуже різні люди: вік приблизно від 25 до 55 років, дуже різні фізичні можливості, розумові здібності, життєвий досвід. Також у всіх різний рівень військових знань і навиків.
Зрозуміло що у всіх він низький, але один може не знати нічого, а інший вже проходив сержантські курси і де-чому ще вчився на заставі. Тому якусь спільну програму для них скласти не можливо. Виходить що навчальний матеріал для одних буде за-складний, а для інших – просто не цікавий, бо вони це знають і вміють. А ще знов наголошу на фізичному стані (т.зв.фізуха). Одні – молодші й здоровші, років 25 – 40. Ці швидко ходять, можуть бігати й нести важкі речі типу кулеметів, гранатометів, запасів води, їжі, боєприпасів.
Вони швидше рухаються на заняттях з тактичної підготовки, можуть долати смугу перешкод, т.д. Друга категорія є зовсім інша, менш-чисельна, але становить до третини особового складу. Це люди десь від 45 до 55 років, часто з хронічними хворобами типу надлишкова вага, гіпертонія, проблеми з суглобами та хребтами, тощо. Дехто з них ледь волочить ноги і серйозних навантажень не витримує.
Швидко робити вправи зі зброєю вони не можуть. Отже для елементарної ефективності БЗВП навчальні групи треба ділити на 2 підгрупи: сильнішу і слабшу враховуючи вищевказані критерії. Інструктори які вчать курсантів – це розуміють і загалом справляють враження компетентних і адекватних людей. Але навчальні програми складають не вони, і напевно навіть не керівництво учебки, а фахівці з високих столичних кабінетів. А їм до того діла немає, вони ж «небожителі» і земної суєти не бачать.
Таке ось розповів наш добрий знайомий Володимир, що нині служить у прикордонниках. Не вірити йому ми підстав не маємо. Він не є професійним військовим і до армії раніше йти не планував. Але від армії ніколи не ховався і як стала потреба – пішов оновив дані й був мобілізований.
Пересічний українець середнього віку з певним трудовим і життєвим досвідом. Тож висновки його мають вагомі аргументи, враховуючи ще й те, що він раніше проходив кілька мілітарних курсів і був активним учасником обох Майданів, де працював серед сотень людей. Такі думки та висновки були б корисними для реформування БЗВП, яка давно назріла, в тому числі у прикордонних військах.
Розмову вів наш позаштатний кореспондент Василь Польний
Коментарів немає
Залишити коментар