Як киянка розвиває трансплантологію у Луцьку

Ще донедавна пересадку внутрішніх органів хворі, які мали особливі проблеми зі здоров’ям, називали фантастикою. Багаті могли собі оплатити операцію за кордоном, а селяни навіть до Києва боялися їхати, бо не мали з чим.

Рік тому у Волинській обласній клінічній лікарні почав діяти центр трансплантації. Відтоді тут пересадили 24 нирки і 3 серця. Як їх знаходять, хто може стати донором для хворого – розповідає трансплант-координатор Тетяна Мигалега, – пише Вісник+К.

Фахівці з Києва переїхали на Волинь

Нирки називають фільтрами нашого організму, бо через них виводяться з крові токсини й зайва рідина. Якщо вони не справляються і лікування не дає належного ефекту, людина має три рази в тиждень їздити на гемодіаліз. Він проводиться не в кожній лікарні, і часто доводиться трястися у маршрутці десятки кілометрів. Потім три години лежати під крапельницями – так відбувається позаниркове очищення крові. Такі часті поїздки й сама процедура дуже виснажують хворого, тому пересадка нирки від донора допоможе врегулювати здоров’я. Але де ж знайти цього донора?

– На сьогодні у Волинській області майже п’ятдесят людей занесено в лист очікування на трансплантацію, – розповідає Тетяна Сергіївна. – Ми не можемо назвати це чергою, бо програма сама обирає пацієнта, якому першочергово потрібна пересадка. Першочергово допомогу надають діткам до десяти років. Їм роблять пересадки у Києві, Львові. А наш центр переїхав на Волинь з Києва, щоб ділитися досвідом, допомогти людям, які потребують пересадки внутрішніх органів.

Волинська обласна клінічна лікарня увійшла до пілотного проєкту по трансплантації Міністерства охорони здоров’я. Це дозволило за державні кошти закупити відповідне обладнання. Також волинські медики-трансплантологи можуть вносити пацієнтів до єдиного реєстру, підбирати органи, готувати пацієнтів та доглядати за ними після трансплантації. До речі, операція безкоштовна для хворих.

Тетяна Мигалега – киянка, але переїхала в Луцьк, оскільки має незвичну професію: трансплант-координаторка. У неї непроста місія: спілкується з родичами померлого і має донести їм, що його внутрішні органи можуть допомогти іншим. Якщо рідні дають згоду на пересадку, це велика честь для них та шанс на порятунок для інших. Тетяна Мигалега розповідає різні випадки:

– Ось нещодавно донька дала згоду – і ми пересадили нирки її померлого батька двом чоловікам, – ділиться Тетяна Сергіївна. – Більше люди знають про родинне донорство. Тобто мама віддає нирку синові або бабуся внукові. Зрозуміло, що перед операцією всі проходять ретельне обстеження. Був випадок, коли чоловік поділився ниркою з дружиною. У палаті заплітав їй коси. Все наше відділення було зворушене до сліз, оце справжнє кохання! Не менш вражаюча історія про маму чотирьох діток, яка нирку дала чоловікові. Яка це щаслива родина!

Звичайно, хотілося б дізнатися більше подробиць про їхнє життя, але імена пацієнтів не мають права розголошувати без їхньої згоди – це лікарська таємниця!

Перше думають про роботу, а тоді про здоров’я

Цікаво, що у Європі донорами є всі особи, окрім тих, які відмовились від цього за життя. А от в Україні – лише ті, хто за життя надав згоду на посмертне донорство. Тобто людина у своєму регіоні знаходить трансплант-координатора і пише заяву, у якій дає згоду на вилучення своїх органів після смерті для трансплантації. Нічого страшного тут нема, але, на жаль, у нашій країні люди з осторогою ставляться до цього. Можливо, тому, що мало інформації?

– Ще коли працювала у Києві, до мене прийшла 65-річна жіночка і написала заяву на посмертне донорство. Мовляв, побачила передачу по телевізору, що так врятує комусь життя. Нині таку ініціативу більше виявляє молодь віком 20-30 років. До початку війни велася мова, що через «Дію» можна все це оформити. А поки призупинилося, – каже Тетяна Мигалега.

Вона наголошує, що після трансплантації люди мають пожиттєво стежити за своїм здоров’ям, вчасно приймати препарати, щоб не було відторгнення органу донора. Ліки недешеві, деякі таблетки коштують 22 тисячі гривень на три місяці, але, маючи електронний рецепт, який дає трансплант-координатор, в аптеці їх можна отримати безкоштовно.

– Із мого власного досвіду відзначу, що на Київщині пацієнти більш відповідальніше ставляться до свого здоров’я, – наголошує лікарка. – Виконують рекомендації лікаря чітко. А на Волині так: треба перше роботу якусь зробити, а тоді про ліки згадати. Так не має бути, бо така недбалість може загрожувати серйозними проблемами. Тому вкотре хочу наголосити: після трансплантації дотримуйтеся рекомендацій, приїжджайте обов’язково на профілактичні огляди! Якщо хтось виявить бажання написати заяву на донорство, радо чекаємо у Волинській обласній лікарні.