На війні з російськими загарбниками в суботу, 20 серпня, загинув 29-річний військовослужбовець, музикант і активіст Роман Барвінок-Скрипаль
Уперше Роман пішов на фронт ще 2016 року, а за менш ніж три місяці до загибелі втратив батька, що також воював з росіянами.
Про це повідомила у фейсбуці посестра Романа Олена Білозерська.
“Його батько загинув на цій війні трохи більше двох місяців тому. Скрипаль – сьогодні. Це сталося вранці. (Близькі вже повідомлені, писати можна)”, – зазначила Білозерська.
“Він був дуже крутим скрипалем. Банально, але – так, міг би заробляти музикою і не паритись.
А ще – не підлягав призову через поганий зір, але приховав свої проблеми і воював спершу в добровольцях, з нами в УДА (Українській добровольчій армії – “Н”), а потім у морській піхоті.
Став професійним кулеметником, працював з “дашкою” і “утьосом”. По черзі просто в окопі брався то за кулемет, то за скрипку. Коли він грав, бувало, що припинялася стрільба, бо наші слухали і вороги теж. Ще він добре грав на гітарі і непогано співав.
Про унікального бійця телевізійники зняли не один сюжет. Він всюди тягав із собою ноти і кожну вільну хвилину намагався вдосконалювати свою музичну майстерність. Казав, що грає погано, що фальшивить, щоправда, ніхто, крім нього, цього не помічав.
Поранений, він прикривав у березні відхід своїх. А потім, коли всі вийшли, кілька кілометрів добирався до медиків, за що отримав орден “За мужність” [ІІІ ступеня]. Про нагородження, побачивши знайоме прізвище в указі президента, йому повідомила я. Він був дуже здивований і щиро вважав, що не зробив нічого, гідного нагородження.
Після шпиталю повернувся на фронт. Тоді, між іншим, його дружині повідомляли, що він загинув. Тоді обійшлося. А зараз це правда…”
Батько Романа, 58-річний Юрій Барвінок, загинув 2 червня. Він також був ветераном АТО, і знову пішов воювати в перший же день повномасштабного вторгнення. Похований Ладижині на Вінниччині.
Натомість Роман потрапив на фронт “лише” у 2016 році. І, за словами побратимів, неабияк комплексував, що це сталося не у 2014-му. Тоді він не пішов воювати тільки тому, що якраз мав стати батьком, а дружина мала проблеми зі здоров’ям і він не міг ризикувати дитиною.
Але одразу попередив близьких: як тільки малій виповниться рік, він піде на фронт, і ніхто його не зупинить. І так і зробив: пішов до військкомату. Та його не взяли – не пройшов медкомісію.
“Тоді він удався до “афери”: упросив виписати йому повістку і віддати на руки. А потім знайомий, якого в сім’ї не знали в обличчя, приніс йому цю повістку додому, ніби з військкомату. Він розписався і пішов до нас в УДА”, – розповідає Білозерська.
“Роман мав колосальну жагу до нових знань, майже будь-яких. В Азіда навчався інженерної справи, а в Міші – грузинської мови. Був чистьохою, сварився зі мною через моїх собак, які після дощу брудними лапами забігали на його матрас.
Був небайдужим, гаряче реагував на будь-яку несправедливість, починав сваритися. Через це не спілкувався з кількома колишніми друзями. Сподіваюся, вони встигли помиритись.
Ми будемо воювати далі. Тепер і за Скрипаля”, – додала військовослужбовиця.
Роман Барвінок народився 12 травня 1993 року. В одному з інтерв’ю він розповідав, що хрестили його в Диканьці, в тій церкві, яку Гоголь описував в повісті “Ніч напередодні Різдва” (з Диканьщини походить його мама, а батьків рід – з Вінниччини).
“Народився і ріс я в україномовній сім’ї в російськомовній ватно пасивній Одесі. Тож певні (та ні, серйозні) утиски за національною приналежністю зазнав ще зі школи, з середніх класів. То якраз була “помаранчева” (революція – “Н”). З 10 років почав говорити українською і в школі (не тільки на “укрмові” й літературі). З 12 років принципово всюди намагався говорити українською, носив вишитий поясок. Це призводило до серйозних суперечок з більшістю оточення”, – згадував Роман в іншому інтерв’ю.
Музикою він займався з чотирьох років, скрипкою — з п’яти, танцями — з трьох. Виступав у складі ансамблю “Сакартвело” на сцені Одеського оперного театру — з народними й бальними танцями, з класикою. Але переважали кавказькі й українські танці.
У 16-річному віці Барвінок переїхав до Києва (Ірпеня), де багато хто міг почути його чудову гру на скрипці у підземних переходах. Згодом вступив в УНА-УНСО. Роман розповідав, що Михайло Жизневський, який одним із перших загинув під час Революції гідності, був його побратимом.
“Майдан і перші два роки війни я пропустив. Свідомо віддав себе сім’ї. Та все ж мучився (з глузду сходив) що хлопці там, а я… Сім’я так і не склалася. Але я ні про що не шкодую. Я став добрим резервістом і коли в 2016-му в багатьох почали опускатись руки – я як свіжа сила ввійшов на ротацію”, – розповідав Барвінок.
Коли повернувся з фронту, певний час провів “на гражданці”, брав участь в акції “Весна на граніті”.
Коментарів немає
Залишити коментар