У боях з російськими військами загинули ще двоє захисників з Волині: Роман Карпюк, Вячеслав Горнік, Володимир Копаєв, Сергій Лінник, Олександр Лижнюк і Володимир Семенака.
Про це пишуть , , .
Володимир Семенака
Як повідомили у Смідинській громаді, під час виконання бойового завдання 12 червня 2025 року загинув військовослужбовець Володимир Семенака.
Останній бій 33-річний волинянин прийняв біля населеного пункту Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області. Дату і місце прощання з Володимиром Семенакою в громаді повідомлять пізніше.
Олександр Лижнюк
Лучанину Олександру Лижнюку було 45 років, повідомили у міськраді. Боєць служив на посаді стрільця-санітара механізованого відділення.
Солдат загинув 9 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Стецьківка Сумської області. Дату і місце прощання з Олександром Лижнюком сповістять додатково.
Роман Карпюк
У Рожищенській громаді на Волині оголосили триденну жалобу у зв'язку із загибеллю 22-річного військовослужбовця з села Єлізаветин Романа Карпюка.
Захисника понад сім місяців вважали зниклим безвісти, повідомили 13 червня в Рожищенській міській раді.
Як стало відомо, матрос, водій десантно-штурмового відділення батальйону морської піхоти, загинув 15 жовтня 2024 року внаслідок російського обстрілу в районі населеного пункту Богоявленка Донецької області.
Прощання з Романом Карпюком відбулося у суботу, 14 червня. Полеглого бійця поховали на кладовищі селища Дубище.
Сергій Лінник
На Волині знайшов вічний спочинок гранатометник 46-ої окремої аеромобільної бригади Сергій Лінник, який загинув 15 серпня біля села Білогірка на Херсонщині, десять днів не доживши до свого 26-річчя. Поховали загиблого Героя на малій Батьківщині його мами у Гуті-Лісівській.
25 серпня, Сергію Ліннику виповнилося б 26… Але він уже навіки 25-річний, і навіки мужній та незламний Герой, який віддав своє життя в ім’я незалежності України.
Сергій мав фах зварювальника і працював на будівництві. Лише кілька років тому він закінчив строкову службу в Дніпрі у Національній гвардії України. У перші дні російського вторгнення кілька разів ходив до військкомату, де йому не вдавалося достояти у величезних чергах із охочих піти обороняти нашу державу від російського агресора. А потім він отримав повістку і з 21 березня пішов служити в лави ЗСУ. Останні три місяці був у Миколаївській області, звідки вони із побратимами їздили на Херсонщину виконувати бойові завдання.
– Телефонуючи, він завжди повторював: «У мене все добре! Бережіть себе!». Ніколи ні на що не жалівся, кажучи, що у нього все гаразд, що він всім забезпечений. В кінці липня повідомив про загибель своїх чотирьох побратимів, друзів Сергія Кравця із Рафалівки та Андрія Басика з Антонівки. Кажу: «Ти ж в небезпеці, як можеш казати, що все добре?..», відповів: «Мамо, це ж війна… Як би там не було, ми повинні захистити свою землю, аби наші діти жили у вільній Україні!» – з болем говорить мама загиблого воїна Віра Лінник.
10 серпня син вітав її із днем народження, надіслав їй щемливу пісню. Казав, аби берегла себе, бо їй ще няньчити онуків. Обіцяв одружитися, коли повернеться, збираючись зробити пропозицію своїй коханій дівчині Марії. Із нею він познайомився вже під час війни, коли служив на Запорізькому напрямку. Вона мешкала у Бердянську, який потрапив в окупацію, й змушена була залишити рідне місто в пошуках безпеки. Нині перебуває в Німеччині.
Не знала мама, що вже невдовзі доведеться ділити синовий коровай… на кладовищі на любій Маневиччині, де Сергієві змалку дуже подобалося проводити всі канікули. Обожнював приїжджати до бабусі Галини та дідуся Володимира, який уже, на жаль, покійний. Три з половиною роки тому відійшов у Вічність і батько загиблого Героя, він похоронений у своєму рідному селі Підгаття. Сергієва мама Віра Лінник вирішила поховати сина поряд із могилами рідних у Гуті-Лісівській.
– Коли він востаннє прямував на Херсонщину, мені надіслав своє фото на машині, а дівчині своїй сказав, що їде туди, звідки мало хто повертається… – каже Віра Володимирівна, яка довго не могла повірити у страшну втрату, поки не побачила фото із поля бою. Її син загинув під час обстрілу біля села Білогірка, відбиваючи штурм окупантів. Тепер у неї залишилася лише 23-річна донька Наталія.
21 серпня із полеглим воїном Сергієм Лінником попрощалися у Вараші Рівненської області, де він проживав. Відспівували його у Свято-Покровському храмі міста, звідки велелюдною траурною ходою проводжали на Волинь.
У Гуті-Лісівській через усе село навколішки стояли люди, зустрічаючи Героя. Зійшлися-з’їхалисявіддати шану нашому захиснику не тільки жителі Вараша та Лісівського старостинського округу, а й мешканці усієї прилеглої округи, представники Маневицької селищної ради. За упокій душі спочилого молилися священники Православної Церкви України. Дякували Герою за його подвиг та висловлювали щирі співчуття його родині староста Лісівського старостинського округу Надія Нестерук і військовий капелан Микола Юрах. Він, як розповідає мама загиблого воїна, не відходив від неї у ці тяжкі дні, допомагав, підтримував, на колінах дякував їй за такого сина…
Вячеслав Горнік
Захиснику з Волині Вячеславу Горніку просять посмертно присвоїти звання Героя України.
Відповідну петицію на сайті Президента України зареєстрував син воїна Станіслав Горнік.
Вячеслав Миколайович з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист своєї Батьківщини і героїчно загинув 7 листопада 2024 року у Харківській області Чугуївського району, село Вовчанські хутори.
Волинянин не чекав повістки, не ховався — його рішення було твердим і усвідомленим.
Попри всі життєві обставини, він обрав шлях честі, гідності й відваги. вважав що має великий військовий досвід, і саме цим досвідом ділився з побратимами — він мріяв бачити як зростають його діти на мирній Батьківщині з любов’ю до Батьківщини.
«Мій батько мав чудове почуття гумору, золоті руки, до повномасштабного вторгнення працював будевльником в місті Київ. Дуже любив свою роботу, але, коли почалось повномасштабне вторгнення, не роздумуючи пішов в ЗСУ добровольцем.
Він вважав що з посмішкою легше жити та долати усі труднощі життєві. Був люблячим батьком, чоловіком, швагром, сусідом, другом і був просто хорошою людиною, ніколи не шукав слави, але хотів, щоб його діти друзі і просто знайомі ним пишались. Він до останнього свого подиху залишався відданий присязі українському народові.
Мого батька вже немає з нами 7 місяців, але ми не забуваємо про нього, чорна хустина стала щоденним атрибутом для всієї нашої родини», - написав Станіслав.
Володимир Копаєв
в Боратинській сільській раді відбулося посмертне нагородження Захисника з Променя Володимира Копаєва орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Про це повідомили у Боратинській громаді.
Нагороду передали родині загиблого воїна – мамі Галині Володимирівні та брату Олександру Володимировичу, який є діючим військовослужбовцем ЗСУ.
Матір загиблого Захисника дякувала за нагороду та додавала:
«Я маю двох синів, вони мої ангели-охоронці. Один мене охороняє на небі, а інший на землі».
Володимир Володимирович Копаєв, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 14 листопада 2024 року на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора поблизу населеного пункту Мартинівка, Суджанського району, Курської області російської федерації.
Коментарів немає
Залишити коментар