На Лиманському напрямку вже четвертий місяць підрозділи 100-ї окремої бригади Сил територіальної оборони виконують бойові завдання, де зараз росіяни намагаються прорвати нашу оборону.
Та перше бойове хрещення Волинська тероборона отримала ще в березні 2022 року, коли один із батальйонів бригади брав участь в обороні Києва, - пише .
Далі була підготовка до можливого вторгнення ворога на Волинь, інтенсивні навчання та участь у боях за Бахмут. Про особливості тактики росіян, важливість психології на війні та про те, як бити елітний російський десант, розповів командир 100-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ полковник Руслан Ткачук.
«90 відсотків військовослужбовців Волинської бригади тероборони — добровольці»
— Пане Руслане, вашу бригаду фактично було сформовано лише після початку широкомасштабного вторгнення росії, проте перше бойове хрещення деякі підрозділи отримали вже у березні 2022 року. Розкажіть про той період, як бійці, чимало з яких не мали перед тим жодного військового досвіду, витримали ті випробування?
— Почну з того, що 90 відсотків військовослужбовців Волинської бригади тероборони є добровольцями. Ці люди максимально мотивовані, адже прийшли до війська з єдиною метою — захистити свій дім, своїх рідних та країну. Вони бачили, що наступ на Київ росіяни розпочали з території білорусі, і розуміли, що Волинь може стати наступною ціллю ворога. І відчуття, що вторгнення таки буде, на той час було достатньо серйозним. Перше бойове хрещення наші бійці — це був батальйон Луцького району — отримали в боях на Житомирщині та Київщині, коли противник ще намагався захопити Київ.
Звісно, часу на повноцінну підготовку нам тоді забракло і ми опинилися в ситуації, коли бажання воювати та нищити ворога було великим, а бойових навиків бракувало. А тут одразу повноцінні бойові дії — із застосуванням авіації, артилерії всіх калібрів, танків та піхоти. Це було надзвичайно складно.
Скажу відверто, що деколи бійців на позиціях доводилося розміщувати ледве не вручну, адже не всі вміли користуватися наявними засобами озброєння. Та попри втрати ми зуміли вистояти, а командування бригади зробило однозначні висновки: особовий склад треба ретельно готувати. Тому після втечі росіян з-під Києва і нашого повернення на Волинь ми розпочали інтенсивну бойову підготовку. Тренувалися вдень і вночі на всіх видах озброєння, щоби у критичний момент бути готовими виконати поставлене завдання.
«З нашого боку було проведено колосальну роботу з інженерного обладнання кордону»
— Від самого початку широкомасштабного вторгнення росії в інформаційному просторі регулярно з’являлася інформація про можливий наступ ворога на Волинь з боку білорусі. Чи справді така загроза існувала і як до цього готувалася Волинська тероборона?
— Така загроза справді існувала, і подекуди були моменти, що вище командування попереджало нас про можливість вторгнення, щоб перерізати шляхи постачання зброї та боєприпасів із країн-союзниць, і ми отримували наказ бути в повній бойовій готовності. Ба більше — противник час від часу проводив демонстраційні заходи, коли ворожі колони підходили впритул до кордону, але потім розверталися. Це, можливо, робилося з метою відтягнути наші сили та засоби, щоб унеможливити їх перекидання на інші ділянки фронту, проте загроза була і ми сприймали її всерйоз. Саме тому з нашого боку було проведено колосальну роботу з інженерного обладнання кордону. Це мінування мостів і танко-небезпечних напрямків, які ворог міг використати для прориву. Також було обладнано вогневі позиції та фортифікаційні споруди, проведено маскування. І це на смузі довжиною в понад дві сотні кілометрів. Для нас насправді це був неоцінений досвід, адже потім усе те саме довелося робити на Донбасі в реальних бойових умовах.
— Коли підрозділи бригади опинилися на сході України і які завдання були поставлені перед вами?
— У березні 2023 року батальйон міста Луцька дістав наказ висунутися в район міста Бахмут на Донеччині. На той час, напевно, це була найгарячіша точка на всій планеті. Це були тяжкі бої, на жаль, не без втрат, однак я вважаю, що наші солдати гідно виконали всі поставлені завдання. А вже місяць потому, у квітні, решта батальйонів бригади вирушила на Лиманський напрямок. Я особисто наполягав і просив вище командування, щоби бригада виконувала завдання в повному складі, адже за своїх військовослужбовців відповідальність лежить виключно на мені. І нам довірили ділянку фронту на Лиманському напрямку, де Волинська тероборона сьогодні виконує поставлені завдання.
«Бойовий досвід можна отримати тільки в бою»
— З чим підрозділи бригади зіткнулися на передовій і чи зумів ворог вас чимось здивувати?
— Коли прийшло бойове розпорядження вирушати на Донбас, особовий склад сприйняв це з розумінням. Усі знали, що довго відсиджуватися на Волині ніхто не буде, а рідний край доведеться захищати там, де цього потребує бойова обстановка. Я особисто проводив шикування кожного батальйону і пояснював, що настав час боронити нашу Волинь на сході — щоби потім ворог не прийшов до нас додому. І люди це розуміли.
«Я як командир ухвалив рішення про регулярне відвідування передових позицій командуванням бригади»
Та все ж таки бойовий досвід можна здобути тільки в бою. Перед нашою смугою оборони стояли і стоять російські десантні та мотострілкові підрозділи, які є елітою їхнього війська. Перші зіткнення з ворогом нас багато чого навчили. Бо ж теорія добре, але практика, коли, на жаль, є загиблі та поранені, навчає людей набагато краще. Також це психологічна складова. Військовослужбовець, коли бачить поранення та смерті побратимів, може розвинути в собі певний страх. Тому командування бригади регулярно буває на передових позиціях. Десь наших хлопців і дівчат потрібно підбадьорити, десь підказати, а деколи й на власному прикладі показати, як застосовувати різні види озброєння.
— Особисто вам доводилося застосовувати зброю на передовій?
— Я як командир ухвалив рішення про регулярне відвідування передових позицій командуванням бригади. Для бійців, які перебувають «на нулі», це надзвичайно важливо, насамперед з морально-психологічного боку. Коли вони бачать, що прийшов комбриг, поспілкувався з ними, то відчувають, що командування про них знає та дбає і ніхто ніколи не залишить їх напризволяще. А коли доведеться, військовослужбовці будуть готові виконати бойове завдання.
Якось я прибув на позиції, де нам вдалося просунутися вперед та покращити тактичне положення. Перевірив, як проведено мінування, розставлені вогневі позиції, та підказав, що можна зробити для покращення маскування. А потім вирішили на практиці перевірити порядок відбиття ворожої атаки. Такі тренування ми проводимо регулярно — вдень і вночі, адже дії кожного бійця повинні бути доведені до автоматизму. Щоби у критичний момент була впевненість, у них виробилися рефлекси та інстинкти і вони не мали остраху застосувати ту чи іншу зброю. На той момент до позицій противника було лише 200 метрів. Кажу військовослужбовцю, який прибув зі мною: «Бери РПГ-7, а я автомат». Зайняли позиції та відкрили вогонь. Вже потім по радіоперехопленню почули, що в росіян два «200-х» і один «300-й». Напевно, вони займалися облаштуванням позицій, і нам пощастило заскочити їх зненацька. Це, безперечно, піднесло моральний дух особового складу.
Тому сьогодні ми одна згуртована команда. Я постійно кажу нашим військовослужбовцям, що кожен з нас має стіною стояти один за одного та переживати за того, хто зараз сидить у першій траншеї. І ми всі старанно працюємо заради нього.
«Сьогодні ми одна згуртована команда».
«Тактика ворога нічим особливим не здивувала, адже воюють вони за радянськими шаблонами»
— Яку тактику застосовує ворог на смузі відповідальності Волинської тероборони?
— Перед нами стоять російські десантні та мотострілкові підрозділи. Коли ми зайняли смугу оборони, проти нас воював 331-й десантно-парашутний полк російської армії. Вони добре навчені та оснащені всім необхідним, мають у достатній кількості тепловізори і прилади нічного бачення, активно ведуть радіоелектронну розвідку та мають потужні засоби радіоелектронної боротьби, що стало для нас дещо неприємним сюрпризом.
А от їхня тактика нічим особливим не здивувала, адже воюють вони за радянськими шаблонами, за тими бойовими статутам, які нам добре відомі. Тому ми знаємо, де може бути їхня перша лінія оборони, де — КСП роти або КСП батальйону. Це шаблони радянської армії, і дуже добре для нас, що росіяни майже нічого не змінюють. Сьогодні їхні штурмові дії виглядають так. Спершу йдуть піхотинці таких підрозділів, як «Шторм-Z», або інших штрафних батальйонів. Їх кидають в атаку як гарматне м’ясо, щоби виявити наші вогневі позиції. А вже далі, якщо є успіх, у бій вступають регулярні частини ворога. При цьому противник постійно здійснює активний вогневий вплив. Це повний спектр артилерійських засобів, танки, авіація та ударні дрони. Зокрема «Ланцети», які насправді створюють нам чимало проблем. Та все ж таки психологічно наші військовослужбовці готові виконувати бойові завдання. Руки ні в кого не тремтять, і вони мають різні варіанти, як зупинити ворога залежно від обставин.
— Чи вдалося росіянам досягнути якихось успіхів за час наступу на Лиманському напрямку?
— Буду говорити лише за наші підрозділи. Волинська бригада тероборони виконує бойові завдання на Лиманському напрямку з квітня, тобто вже чотири місяці. Тут ворог застосовує всі наявні в нього засоби вогневого ураження: артилерія, танки, авіація, ударні безпілотники і, звісно, проводить регулярні піхотні штурми. Однак ми не лише не втратили жодного окопу, а й на деяких ділянках пішли вперед і зуміли покращити наше тактичне положення, вибивши росіян з п’яти позицій, які тепер перебувають під нашим контролем. Там ми закріпилися і продовжуємо виконувати поставлені завдання.
«Щодо росіян я не відчуваю жодних емоцій, окрім бажання їх знищити»
— Раніше російська пропаганда писала, що Волинську бригаду тероборони мають розформувати через великі втрати. Як ви реагуєте на такі фейки?
— Реагую спокійно і намагаюся особливо не звертати уваги. Ще коли ми перебували на Волині поблизу кордону, нешанована нами скабеєва з посиланням на конашенкова кричала, що нашу бригаду розформують, адже бійці відмовилися виконувати бойові завдання. Брехні було дуже багато, і мені важко знайти цьому пояснення. Та якщо вони про нас говорили, значить, про нас знали. А зараз знають уже дуже добре. Насамперед їхні десантні війська, мотострілкові та механізовані з’єднання, які зазнали від нас чималих утрат. Тому якщо говорять, значить, ми чогось варті.
— Які емоції ви відчуваєте щодо росіян?
— Я воюю з 2014 року, тому росія для мене вже давно ворог, а всі ворожі підрозділи — потенційна ціль. Я намагаюся підходити до цього без зайвих емоцій. росіяни прийшли на нашу землю вбивати, ґвалтувати та грабувати, ворог застосовує проти нас усю наявну зброю, а наше завдання — цьому протидіяти. Ми маємо ефективно вести контрбатарейну боротьбу, проводити активні дії там, де це можливо, та покращувати наше тактичне положення. Насправді щодо росіян я не відчуваю жодних емоцій, окрім бажання їх знищити. У нас є ціль, і ми маємо виконати завдання з її знищення.
«Нинішня російсько-українська війна — це насамперед війна технологій»
— Що нам потрібно поліпшити, щоби швидше знищити ворога та перемогти?
— Не відкрию велику таємницю, якщо скажу, що нинішня російсько-українська війна — це насамперед війна технологій. Ми потребуємо більше дронів — ударних та розвідувальних, які є стійкими до радіоелектронної боротьби. Бо ж безпілотники виявляють ціль, а вже далі завдання артилерії її знищити. Тому можна сказати, що це також війна дронів та артилерії. Тож дрони, радіоелектронна розвідка, радіоелектронна боротьба, яка впливає на високоточну зброю, усе це потрібно інтенсивно розвивати.
Цю війну, на жаль, ми ще не закінчили. А коли й закінчимо, історія показала, що напоготові ми маємо бути завжди. Бо ж із таким підлим сусідом, як росія, розслаблятися не можна ніколи. Та я вірю в Україну й українців, і особисто в мене немає сумнівів у нашій Перемозі. І коли цей день настане, він дасть натхнення створити гідне майбутнє для всіх нас і збудувати на нашій землі таку країну, в якій захочеться жити нам, нашим дітям та онукам. І я твердо переконаний, що після Перемоги все так і буде.
Коментарів немає
Залишити коментар