У поліції вже майже 9 років служить 30-річний Михайло Коленда, який прийшов у найпершому наборі патрульної поліції та приймав присягу на Театральному майдані у Луцьку 19 грудня 2015 року.
З того часу він пройшов шлях від звичайного патрульного поліцейського до керівної посади в поліції Волинської області, - інформують у секторі комунікації поліції Волинської області.
У лютому 2023 року приєднався до лав зведеного батальйону НПУ «Захід», де ніс службу без жодної ротації півтора роки. Більшість часу працював у групі аеророзвідки, де здобув новий досвід, а найважливіше – знайшов справжніх друзів на все життя.
Капітан поліції Михайло Коленда з позивним «Айс» в День захисників і захисниць України розповідає про участь у бойових діях та ділиться своїм баченням розвитку поліції.
«Служити в поліції – це був мій свідомий вибір, і я про нього не жалкую, надіюсь, і в майбутньому не пошкодую. Звісно, деякі мрії розвіялись, але все одно хочеться сподіватись на краще. Головне, аби закінчилась війна. Потрібно розуміти, що люди зараз дійсно дуже «накручені», і ця напруга має бути зменшена. Поліція створена в першу чергу, аби допомагати людям. Якщо би прибрати на день поліцію з вулиць, люди б побачили відмінність».
Також він розповідає, що у патрульній поліції бувало різне:
«Коли ти з напарником заступаєш на лінію, в будь-яку хвилину все може змінитись. Нам доводилось і затримувати зловмисників зі зброєю, і наздоганяти порушника чотирма екіпажами по місту, час від часу були масові бійки, порушення громадського порядку, коли певні люди в нетверезому вигляді поводяться агресивно. Ти ніколи не знаєш, що в них на думці. Тому, коли ти в наряді, стан завжди напружений, готуєшся до гіршого».
«Повномасштабне вторгнення я вже зустрів у складі сектору реагування патрульної поліції ГУНП у Волинській області. Оголосили збір по тривозі, я їхав на роботу, до мене зателефонував кум-атовець і сказав, що почалась війна. Звичайно, війна в нас з 2014 року. А це вже було повномасштабне вторгнення. Перші враження – не знаєш, що буде за годину, чого очікувати, обдзвонюєш рідних і близьких. Я подзвонив до батьків, сказав зібрати необхідні речі, заспокоїв, зателефонував дружині, щоб зібрала дітей. У ті дні ми посилено патрулювали вулиці, перевіряли підозрілих осіб, документи, обходили заклади та підприємства, виявляли підозрілі предмети. І так майже рік часу, поки я не поїхав на Схід».
«На мою думку, поліція тоді працювала дуже ефективно. У першу чергу, змінилось ставлення людей до нас. До повномасштабного вторгнення воно було інакшим. Люди зрозуміли, для чого ми працюємо, підходили, допомагали. Були взаємопідтримка і взаєморозуміння з людьми. Коли ми стояли на блок-постах, нам приносили їжу, громадяни цікавились, чи все в порядку. У перші місяці суспільство сильно об’єдналося навколо однієї загрози. Стрес і спільна загроза дійсно об’єднали, і тільки зусиллями всіх людей можна було досягти якихось результатів».
«З початку повномасштабної війни мої дружина й діти відправились з Луцька трохи далі, і я міг весь час присвячувати службі, а працювали ми через добу. Спершу добровільно записався в зведений батальйон, який мав працювати на деокупованих територіях. Але згодом до мене зателефонував тодішній мій керівник Олександр Кот і запропонував приєднатись до батальйону «Захід». Він дав мені годину на роздуми, я передзвонив і погодився. Так ми поїхали на Схід, я одразу потрапив в Донецьку область. Пізніше познайомився з командиром Сергієм Ростиславовичем Козаком».
Коли перший раз поїхав на полігон і побачив, як тренуються хлопці, як займаються, вдосконалюють свої навички управління fpv-дронами і мавіками, мені одразу це сподобалось. Я підійшов до командира аеророзвідки Руслана Дробота, спитав, чи можна мені приєднатись, і він погодився. Далі ми поїхали на полігон, а ще через день відбув на свій перший бойовий вихід.
«На бойових виходах не те, щоб страшно, але є певні хвилювання. Виходи у нас здебільшого вночі, перед тим бажано поспати, але ти не можеш заснути, стан тривожний. Зазвичай, у нас в батальйоні планувався вихід кількох груп: як з fpv, так і з мінометами. Наша задача була – виявити ціль, зняти координати, передати групі fpv, коригувати їх та підтверджувати ураження цілі. І так по колу. Коли хлопці влучали в ціль по тих координатах, які задавали, емоції не передати, вони насичені, вибухові, дуже потужні. Отже, вся наша підготовка недаремна, і є результат».
«Аеророзвідник має бути уважним, адже ти постійно за пультом. Ти втомлюєшся. Але головне – це підтримка побратимів, сам усього не побачиш. Якщо є бажання працювати, то будь-яку роботу можна осилити».
«Запам’яталось, як у Часовому Яру, коли ми повертались з завдання на заміну батареї, в якийсь момент дрон став некерованим та перебував у ручному керуванні. І коли я стабілізував дрон, побратим мав по нього виходити, але я трохи затримався на кілька хвилин буквально. І в цей час до нас у подвір’я прилетів снаряд. Якби дрон не увійшов в режим ручного керування і побратим вийшов раніше, могла б бути біда. У Торецьку не раз прилітало під будинки, де ми проживали. Але коли було важко, ми думали про тих, хто зовсім на нулі, їм ще тяжче».
«Дуже сумую за колективом, за духом братерства. Це особлива атмосфера, з якої ти навіть якщо і виходиш, але все одно хочеш повернутися. Там нема фальші, це справжні братерські відносини. Коли ти виїжджаєш на виїзд, від тебе і побратимів залежить життя та здоров’я інших. І ти впевнений, що якщо з тобою щось станеться, тебе не залишать в біді. За цим дуже сумую».
«Безперечно, якщо буде потрібно, я знову стану на захист Батьківщини, не задумуючись. Як на мене, захист – це обов’язок кожного громадянина. Не окремої частки, не бідних, не багатих. Війна не вибирає, хто буде воювати. Але потрібно розподіляти, де твоє застосування буде найефективнішим».
«Завжди, коли тобі подобається робота, все одно їдеш назад і думаєш над своїми помилками, де можна було зробити ще краще, хочеться ще більше нанести втрат ворогу, щоб нашим хлопцям було легше на передовій. Ми уражали і техніку, і особовий склад ворога, і мінометні розрахунки, дуже було багато враженої техніки. На жаль, їм подобається воювати, завойовувати, українці хочуть жити мирно, і в нас нема іншого вибору, ніж захищати свої території, свою державу, своїх людей».
«Передаю вітання побратимам, які зараз на Сході, бажаю кратності в бойових виходах, повертатись додому живими-здоровими, мирного неба над головою і рідної землі під ногами».
Коментарів немає
Залишити коментар