Андрій Царук – колишній працівник силових структур. Нині у Луцьку його більшість знає, як майстра по ремонту взуття. У маленькій «майстерні Царука» на ринку «Завокзальний» завжди кипить робота – десятки пар чобіт і туфель чекають своєї черги. Саме тут він дає друге життя взуттю, яке б здавалося вже можна викидати на смітник. Руки – постійно в клеї, але завжди на обличчі Андрія – щира посмішка. Про те, як він став чоботарем, секрети своєї справи і які цікаві екземпляри йому потрапляли до рук – він розповів у інтерв’ю для «Insider Media».
– Як давно ви займаєтесь ремонтом взуття?
– Ремонтом займаюсь практично все життя. Певно з років 13. Це вже виходить 20 років. А так професійно на постійній основі працюю з 2017-го року. Коли був підлітком і не було чим займатися – мав такий підробіток. На свої потреби заробляв копійку сам.
– Це ваша професія, чи радше хобі, яке переросло у власну справу?
– Колись я працював в правоохоронних структурах. Але давно пішов звідти. Професійної освіти по ремонту взуття я не маю. Здебільшого усьому мене навчив брат. Це в нас родинна справа і передається з покоління в покоління. Ще прадід мій був за Польщі чоботарем. Колись вони були переселенцями і в кожне село, в яке не приїжджали, завжди мав роботу і кусок хліба. Розповідали, що знали його і ще не встиг в’їхати в якесь село чи хутір – несли взуття на ремонт. Тоді взуття було важко купити, тож його берегли і постійно ремонтували. Хто грошей не мав, то несли, що мали – хто молоко, хто картоплі, але ніколи сім’я не була голодна. Мого брата Колю він ще вчив, а я вже від нього перехопив.
– Скільки зараз заробляє чоботар?
– Я так скажу: той хто хоче працювати, той буде заробляти і 10, і 20, і більше тисяч. А хто лінується і не вміє робити або не хоче – той і не буде нічого мати. Скажу так: я заробляю більше, ніж середньостатистичний юрист і в Польщу на заробітки мені їхати не треба.
– Чи вистачає у вас роботи?
– 10 років назад було менше заробітку і був роботи у мене завал. Зараз роботи стало в рази менше, але зросли ціни і парадокс – заробітку стало більше. Стараємось ціни тримати на рівні. У нас по всьому місту ціни «лушпашать», а якість… не завжди відповідає ціні. Ми за те щоб в нас було і якісно і ціна була середня. Щоб люди не казали: «Ви знаєте, там мені зробили за 100 грн, а ви мені за 150». Переважно ми робимо за 100 грн і робим на совість, а десь можуть і 150 взяти за таку ж саму роботу і зробити тяп-ляп. Багато що робиться кулібінським методом – шаблонів часто немає. Звісно є технології, але секрети відкривати ніхто не любить в цій справі. Ми приміром робимо деяку роботу таку, яку ні в одній майстерні не хочуть робити.
– Наприклад…
– Наприклад… от я вигадав як відремонтувати замок, коли він відпоровся з одного боку. Часом люди не мають коштів, щоб поміняти його повністю. На тимчасово я його зробити можу за символічну суму 20 гривень, щоб не платили за всю заміну 150 грн. По інших майстернях так не роблять. Так само металеві набійки. Погодьтесь, не кожна жінка любить, коли воно цокає. Але не кожна жінка і вміє ходити на поліуретанових набійках. Зазвичай один вихід, перша бруківка і набійки злітають. В мене таких клієнтів дуже багато. Я всіх переводжу на металеві. Але я роблю напилення з поліуретану. Тому вони деякий час не стукають, міцно тримають і хватає їх на довго.
– З якими проблемами найчастіше звертаються клієнти і переважно хто?
– Більше звісно звертаються жінки. Контингент у нас 40+. Найчастіше просять підшити взуття, підклеїти, поміняти набійки, підошву, замки. Фарбуванням практично зараз не займаємося, бо фарби дуже дорогі.
– Чи змінилась якість взуття за останні 20 років?
– Я особливо різниці не помітив, просто стало набагато більше китайського виробництва. Маю на увазі дешевого, яке люди купують за копійки в тих масових магазинах зі знижками за 250-300 до 500 грн. Воно реально неякісне. Після того людина приходить по кілька разів і знову ж таки ще викладає 200 грн за його ремонт. В таких випадках люди платять за ремонт того взуття по чуть-чуть більше, ніж коштує якісне нове. Тому я прихильник того, що краще доложити 500-1000 грн, купити якісне шкіряне, і відходити в ньому 2-3 роки. Чим купити дешеве на один сезон і ходити ще його клеїти і шити 100 разів. Такого взуття насправді вистачало і раніше. Але зараз на ринку аж занадто багато стало того «ширпотрепу».
– Чи є якісне взуття українського виробництва і наскільки воно конкурентоспроможне відносно імпортного?
– Українське взуття відповідає реально всім закордонним нормам якості. Наше харківське взуття дуже класне. Продається по всій Європі. Європа задоволена. І луцькі виробники є на ринку – IKOS, KADAR, особливо колишнє їхнє взуття – це просто супер. В мене в самого є пара черевик, яким 8 років. Звісно я вже їх взуваю хіба до лісу, але вони реально цілі, шкіра не потріскала, підошва ціла. Вони вже зносилися, бо ходив день в день практично 8 років. Я вам розкажу маленький секрет, що в нас колись просто на дому клепали взуття Jennу Rossi, яке їхало на Європу, зокрема в Італію, там упаковувалось і звідти верталось до нас і розставлялось по бутиках під виглядом фірмового італійського взуття. Отак. А шилося повністю з нуля – в Ківерцях. В нашого Сергія такі є. Він колись взяв. То їм вже 26 років. Оце була якість. Да, воно вартувало грошей, але і носилось.
– Єдине, чого мені бракує у наших місцевих виробників – в них немає нових моделей. Але реально, коли вони починали тільки виробництво в них взуття було дуже якісне. Зараз вже просто штамповка пішла. Партіями. Але в нас є якісне взуття.
– Але якщо всі будуть брати таке якісне класне взуття – у вас не буде роботи…
– Робота буде завжди. Якби не було, але завжди на взуття впливає погода. Є дощ, є сніг, сіль, інші несприятливі погодні умови. Десь відклеюється, десь в когось щось порветься. Не буває такого, що ми нічого не робимо. То підшити, то підклеїти, то зажими чи зашивки поробити. Робота є завжди.
– Чи є якась сезонність у роботі?
– Завжди найменше роботи влітку. Хоча буває по різному – день більше, день менше. Найкращі місяці – вересень, жовтень, листопад, грудень. Колись так не було. Колись починається сезон – купа роботи. Січень-лютий навпаки були мертві місяці. Ми тут в карти грали.
– Що частіше приносять: каблуки чи берці?
– Ми завжди були майстрами по ремонту берців. В нас це не виходило з роботи ніколи. Але не було так масово. Зараз он в нас 3 пари берців. Більшість приносять, коли військові приїжджають у відпустку. І вони просять день-два-три там прошити, там проклеїти. Відповідно робимо. Але беремо завжди менше грошей, ніж зазвичай. Це переважно якісь символічні суми. Якщо по людині видно і я знаю що ця людина приїхала з передка, то я ще й каву можу поставити. В перші місяці ми все, що стосувалось військових – не бралось ні копійки, ні за що.
Але потім вже дехто почав нахабніти. Це я про тих, хто сидить тут. То йому до півметрового кинджала поший чохол. Кажу – чоловіче, це не тактичний ніж, така робота чохла буде коштувати 2500 гривень.
– Навіть чохли для ножів для військових шиєте?
– Так, вже давно. Я сьогодні буквально оце бачив – хлопчина військовий був на Запорізькому напрямку. Я йому колись шив чохла на тактичний ніж. Ще йому порадив – давай зроблю так, щоб вішати на пояс і тренчик спеціальний дороблю, щоб він тобі не заважав. Він каже ні, мені простенько, щоб на бронік повісити. Кажу ні, давай зроблю, хай буде, воно не помішає. Сталось так, що чохол + ніж його спасли і він лишився з цілим бедром. Правда лишилась дірка на попереку така як палець. Від заклепки на чохлі і від ножа відскочила пуля. Вона пройшлася і зацепила буквально 2 сантиметри м’яких тканин тіла. А так каже, точно роздробило б бедро.
– Й іншою шкіргалантереєю займаєтесь? .
– Так, ми займаємося усім, що стосується шкіри – сумки, гаманці, курточки. Тільки не хочемо займатися рукавицями, бо це марудно.
– Де переважно купуєте матеріали для ремонту?
– Звісно є і вітчизняні, але багато що доводиться замовляти з-за кордону. Часом і переплачуємо за деякі розхідники українського виробництва. Усе замовляємо в інтернеті. Бувають випадки, що змушені відмовити людині, бо такого матеріалу просто немає де замовити, або він настільки дорогий, що людина просто не захоче, бо не може собі дозволити таку суму.
– З чим найважче працювати?
– Найважче працювати з людьми, які вважають себе експертами. Я в таких випадках кажу – давайте ви сядете і ми вам дамо і ви самі все зробите. Якщо відверто, то і в мене буває така робота, яку робити ліньки, або на щось конкретно нема натхнення.
– Чи часто клієнти забувають взуття?
– Колись бувало, а зараз дууууже рідко. Ми взяли за звичку записувати на квитанцію номера телефонів кожного клієнта. Але буває раз в місяць один номер телефону не записав і… це взуття лежить тиждень-два і за ним ніхто не приходить.
– Скільки тисяч пар взуття пройшло через ваші руки?
– Я не рахував і не прикидав. Це навіть не 10-ки а сотні тисяч пар взуття. Усе залежить від складності ремонту взуття. А тепер ще й від подачі електроенергії. Буває що вдень роблю 5 пар, а буває і 10 і навіть 20.
– Які найдорожчі екземпляри вам приносили клієнти на ремонт?
– Було різне взуття і Louis Vuitton, PRADA, оригінальні туфлі Лабутени, сумочки від різних брендів по 90, 100-120 тисяч гривень. І це дійсно були оригінальні речі, не репліки. Часом звісно люди приходять і кажуть: «То у вас тут не «шарашкина» кантора, бо нам треба на оцю сумку, яка коштує 3000 євро, пошити нову ручку». А там скажімо шкіра змії. Кажу – ок, замовимо. Але звісно це коштуватиме 4000 гривень. І багато хто дивується… Зрозумійте, не може коштувати це так само, як ремонт ручки до сумочки за 2000 гривень.
Коментарів немає
Залишити коментар