Простими словами. За яких умов реально «виселити» упц мп

Останнім часом в Україні дедалі частіше спалахують скандали довкола української православної церкви московського патріархату, яку напряму пов’язують з рпц. Суттєво ситуація загострилась наприкінці березня, коли керівництво Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» не продовжило дію оренди для упц московського патріархату в чоловічому монастирі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври через порушення орендних умов та висунуло вимогу монахам покинути всю територію Лаври до 29 березня.

Саме виселення без скандалів не обійшлось. Пізніше на Хмельниччині трапився інцидент, коли отець московського патріархату накинувся на військового та побив його. Через кілька днів у Чернівецькій області упц московського патріархату не пускала до храму траурну процесію з загиблим Героєм.

Всі ці події неабияк обурили українців і вони почали вимагати – заборонити українську православну церкву московського патріархату. Першою діяльність упц мп на території Хмельницької області заборонила тамтешня обласна рада, пізніше про «завершення діяльності упц мп на території Львова» заявив його міський голова Андрій Садовий. 10 квітня подібне рішення ухвалила Рівненська обласна рада.

Такої ж позиції й волиняни, які свого часу вже неодноразово звертались до владців з вимогою вплинути на ситуацію. Зокрема, нещодавно зареєстрували петицію до Луцької міської ради з вимогою розірвати усі договори між органами місцевого самоврядування, комунальними організаціями Луцька та упц мп і всіх її структурних підрозділів.

Та чи вдасться у такий спосіб якось реально вплинути на діяльність упц мп на території міста, регіону чи країни Insider Media вирішив з’ясувати у адвоката Василя Самолюка.

– В юриспруденції є дві концепції того, як має працювати право – перша ґрунтується на так званому нормативізмі, тобто має бути так як прописано в законах. Але він не вирішує питання в таких ситуаціях як, наприклад, ми маємо зараз, тому що всі закони пишуться для життя в мирний час.

А тут настає війна і деякі з законів стають неактуальними в силу того, що вони не можуть виконувати ті функції, які призначені для мирного часу. Звісно, що Верховна Рада щось намагається зараз наздогнати і в авральному порядку прийняти якісь рішення, але є моменти, які неможливо врегулювати, тому є ще так звана концепція природного права.

Вона означає, що деякі питання вирішуються може і всупереч встановленим нормам, але вони відповідають якомусь суспільному благу. Тож вони можуть бути прийняті, узаконені і вважатися такими, що мають місце на існування.

Як приклад візьмемо Помаранчеву революцію – коли люди були проти януковича та вийшли на Майдан, тоді Верховний суд прийняв рішення, яке по суті на законі не ґрунтувалось, але фактично суд постановив – провести третій тур виборів, в якому й переміг Віктор Ющенко.

Це рішення яскраво свідчить про те, що інколи треба задовольняти інтереси суспільства та громадськості навіть всупереч тим нормам, які склались на той період часу.

– На сьогодні ми бачимо, що українці вимагають у представників місцевої влади якимось чином заборонити діляьність упц мп шляхом відібрання землі. Наскільки це дієво та чи взагалі реально з юридичної точки зору?

– Оскільки діяльність упц мп на території України сьогодні жодним чином не заборонена, а органи самоврядування теж у своїй діяльності керуються законодавством, то єдиний спосіб забрати землю може бути на основі статті 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до неї, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; 

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Але жодна з цих підстав не дає нікому права отак в одноосібному порядку прийняти рішення про відібрання землі, яку раніше дали в постійне користування. Якби мені зараз сказали спробувати якось аргументувати подібне рішення, то я не знайшов би ніяких підстав окрім як загальних, наприклад «у зв’язку з російською агресією і т.д.».

І якщо це рішення оскаржити, то за рівних умов (тобто якщо не буде ніякого тиску на суд) – Феміда мала би цей позов задовільнити і скасувати рішення.

– Розгляньмо ще й питання майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, адже воно перебуває у чиїйсь власності.

– Вірно. Кожен храм має свого власника. Це може бути держава, якщо йдеться про пам’ятку архітектури, територіальна громада – якщо вона за свої кошти його збудувала або ж сама релігійна організація. Тоді виходить так, що цю землю взагалі не можна забрати.

Якщо ж релігійна організація будівлю орендує, то до розірвання договору оренди вона не може припинити користуватися земельною ділянкою.

Важливо розуміти, якщо на ділянці є майно, то право на об’єкт нерухомого майна є первинним, а право на землю вже буде похідним. Якщо ж триває будівництво, то навпаки – право на землю є первинним, аж поки не відбудеться реєстрація об’єкту нерухомого майна.

Відтак, відібрання землі не вирішить питання відібрання церков, вони залишаться тому що в них є власники.

Наприклад церква Всіх Святих землі Волинської, що будується на Соборності у Луцьку – на сьогодні вона є об’єктом незавершеного будівництва, а я думаю, що навряд чи її зводили б без необхідних дозволів і погоджень. І як би там окремі луцькі депутати не «надували щоки» і не намагались щось зробити, я думаю, що землю під цією церквою вони навряд чи зможуть забрати. Єдине що – хіба створити якісь перешкоди. Але якщо релігійна організація будувала цю церкву за своєї кошти і доведе це в суді, то він прийме рішення на її користь.

Якщо ж йде мова про відібрання храму як об’єкта, то це можна зробити тільки в тому випадку, якщо організація орендує будівлю в держави. Правда в цьому випадку теж можна на суд нарватись.

Коли йдеться про майно самої упц, то поки її діяльність не заборонена – це неможливо взагалі.

– Дедалі частіше можна зустріти випадки, коли отці московського патріархату, після переходу громади в ПЦУ, продовжують здійснювати богослужіння в приватних будинках вірян. Чи можна якось вплинути на це?

– Поки у церкви будуть віряни, а в них будуть діти, які виховуватимуться в дусі цієї церкви – вона житиме. Особливо, якщо ця церква буде піддаватися гонінню – вона тоді набуває такого негласного статусу «ближчої до Бога».

Тож, якщо в упц забрати землю – це ніяк не вирішить питання діяльності церкви, яку напряму пов’язують з рпц. Їхні отці будуть їздити з Володимира в Луцьк, щоб провести службу, вони будуть збиратися в землянках чи навіть в лісах, але продовжать нести свої наративи в маси.

– Що могла б гіпотетично зробити місцева влада для заборони діяльності упц мп?

– Представники органів місцевого самоврядування можуть звернутись до президента і ВР, щоб протранслювати центральній владі настрої населення, але, насправді, більшість громад зробила це ще кілька місяців тому. Не скажу, чи ці звернення були б дієвішими за відібрання землі, але цей варіант не порушував би порядок встановлений законом.

На сьогодні іншого способу, крім як прийнятий окремий нормативний акт або заборонити діяльність упц через суд, просто не існує. Ініціатива в цьому питання має йти зверху, тоді вона буде забезпечена і примусом, і поліцією.

В Конституції України і в її законодавстві прописана концепція, що церква відділена від держави, тож кожен може створювати чи відвідувати ту церкву, яку він забажає.

Водночас діяльність релігійних організацій регулює спеціальний закон «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно з ним при Міністерстві культури діє Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, яка серед іншого реєструє релігійні організації, регулює та контролює їхню діяльність. Держетнополітики повинна мати й територіальні органи при ОДА, тож українці можуть на місцях з’ясовувати, що робить ця служба в питанні упц мп.

Якщо буде встановлено, що певна релігійна організація порушує якісь права інших осіб, то саме Держетнополітики повинна звернутись до суду з вимогою заборонити її.

Відповідно до статті 16 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної організації може бути припинена в зв’язку з її реорганізацією або ліквідацією за власним бажанням чи за рішенням суду.

В судовому порядку діяльність припиняється лише у випадках:

1. вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;
2. поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;
3. систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
4. спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.
5. засудження її уповноважених осіб за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111^-1 Кримінального кодексу України.

Тож виникає питання, чому державний (!) орган, маючи всі підстави для заборони упц мп досі цього не зробив? 

Якщо говорити про закон, то навіть якби його не захотіла прийняти ВР, це могла б зробити Рада нацбезпеки та оборони, через яку президент уже раніше наклав санкції на деяких українців.

Але тут треба пам’ятати про вищезазначений мною аспект природного права – якщо якась діяльність суперечить закону, але є корисною з позиції більшості суспільства, то вона все одно буде прийнята.

Я вважаю, що держава все ж має взяти на себе відповідальність за цей процес, тим паче, що окрім публічних вона має ще багато непублічних важелів впливу, про які ми не знаємо, але які можуть спричинити масовий перехід до об’єднання церков, створення якихось спільних соборів і тому подібне.

І в час, коли в Україні людина може в будь-який момент бути вбита агресором, я думаю, що всі способи були б дієвими.

Тут ж не так питання у мові здійснення богослужінь, як у підпорядкуванні церкви.

Багато отців з упц мп з радістю би перейшли до ПЦУ, особливо на Заході України, але в силу певних обставин вони є в системі своєї церкви, мають свій приход, свою ієрархію.

А коли вони починають з цього виходити – для них існує великий ризик залишитись і без приходу, і без церкви. Тож не кожен може на це піти. Але якби в якийсь момент їхній владика сказав «ми всі переходимо до ПЦУ», то це, я гадаю, сталося б одномоментно.

Знов таки – є ще один момент – у Волинської єпархії ПЦУ є владика Михаїл та у єпархії упц – Нафанаїл. Як вони мають між собою домовитись, хто із них буде у чиєму підпорядкуванні.

Свого часу Порошенко здобувши Томос заклав потужний фундамент для Православної української церкви, чим дав їй можливість зараз говорити про те, що вона є канонічною, має зв’язки зі світовою церквою і не є групою єретиків, які створили собі якусь там свою церкву і пропагують свої вчення.

Тож, якщо церква має можливість впливати на світогляд людей – держава повинна якось цей процес контролювати. І не треба боятись робити рішучі кроки, адже історія все одно розставить все на свої місця.

Насправді, якщо мислити не категоріями наступних виборів, а наступних 50-100 років – це питання не буде взагалі якимось чином поставати.