Волинянин Олексій Дейнека поліг у бою з російськими окупантами поблизу міста Токмак Запорізької області. Тому орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким захисника нагородили посмертно вручили його бабусі Мирославі Іванівні.
Олексій служив строкову службу в одному з підрозділів Національної гвардії України у Запоріжжі та на Великдень мав звільнитись у запас. Однак 26 лютого війна забрала життя нацгвардійця.
«Так добре йому було служити в Запоріжжі. Завжди дзвонив, гордився службою. Казав, ще 100 днів і я повернуся додому. 24 лютого подзвонив вдень, заспокоїв. Каже, бабусю, яка війна! Полякають трошки і перестануть… Я передзвоню…», - як зараз пам’ятає кожне слово останньої розмови з онуком.
Але так і не передзвонив... За кілька днів замість довгоочікуваних слів Олексія «Все добре, скоро повернуся», бабуся (яка фактично замінила хлопцеві маму, адже змалечку самотужки виховувала його сама) почула в телефонній слухавці тихий голос командира: «Вибачте, не вберегли»…
Олексієві назавжди лишилося двадцять. Безжальна жорстока війна забрала його життя, як і сотні інших невинних життів українців.
Коментарів немає
Залишити коментар